«Чернігів вистояв завдяки людям»

В’ячеслав Чаус став очільником області за півроку до повномасштабної війни у 44 роки. До цього він був заступником гендиректора із земельних та соціальних питань і членом Правління АТ «Укргазвидобування». Йому випало готувати регіон до російського вторгнення та керувати ОВА під час окупації частини території й боїв за Чернігів. Це були 900 годин спротиву. 

Далі – монолог В’ячеслава Чауса. 

Часи невизначеності закінчилися повномасштабною війною

Звісно, ми завжди хочемо вірити в найкраще. Але, як кажуть: якщо хочеш миру, готуйся до війни. І ми, наскільки могли, готувалися. 23 лютого я збирав у своєму кабінеті військових та команду. Ми ще раз обговорили план дій, ситуацію на кордоні, в області, де у нас хто перебуває, які сили є, засоби… 

Ввечері ми з дружиною домовилися, що вона робитиме, якщо вторгнення все ж почнеться. Більше приготувань удома не було, але я розцінював сценарій повномасштабного наступу, як дуже вірогідний. І, на жаль, наступного дня він став реальністю.

Звістку про війну мені приніс командир прикордонного загону Олександр Чорний. Він подзвонив о 4.35. Сказав, що в селі Дніпровське на заставу з безпілотника скинули міни. Є поранені і, можливо, загиблі. 

Розбудив дружину і сказав діяти за домовленою вчора інструкцією. Безпекою моєї родини займалися голови громад, друзі, знайомі… Я ж повністю присвятив себе роботі. Чи правильно це? Не знаю. Усе на світі має свою ціну. І я думаю, що сплатив не найвищу.

У перші години я думав, що буде конверт з інструкціями. Добре, що його не було

Частина команди Чернігівської ОВАФото: Фото з архіву В’ячеслава Чауса

Близько 6 ранку ми з командою та військовими зібралися в моєму кабінеті. Це потім я зрозумів, що нам тут краще не бути. Адже будівля ОДА – потенційний об’єкт для ураження. Наступного дня ми роззосередилися по різних приміщеннях.

Якщо відверто, у перші години я думав, що буде конверт із інструкціями, як діяти. Але його не було. І насправді – це добре, що не було. Я швидко зрозумів: найкращий конверт – це інтуїція та взаємодія з тими, хто захищає й підтримує життя у місті та області: військові, волонтери, комунальники, рятувальники, лікарі, поліцейські. Також було постійне спілкування з Офісом Президента, постійна комунікація з головою обласної ради Оленою Дмитренко. 

З кожним днем потрібно було вирішувати дедалі складніші завдання 

Керівник Корюківської РВА Іван Ващенко, заступник Дмитро Синенко, В’ячеслав Чаус та тодішній керівник Чернігівської РВА Андрій Кужель. Фото: з архіву В’ячеслава Чауса

Ключові співробітники моєї команди залишилися на місці. Кількох людей довелося швидко змінити, бо не влаштовувала їхня робота. Також було двоє керівників, які опинилися в окупації. Замість них працювали заступники. Таким чином усі напрями життя області перебували під контролем. 

Управління стало ситуативним. Щоб бути на короткому зв’язку зі службами, які забезпечували життєдіяльність області, я сам постійно їздив від штабу до штабу, між комунальними підприємствами, військовими. В умовах поганого зв’язку ця тактика – бути особисто там, де тривають роботи, – виявилася продуктивною. Я з перших вуст отримував інформацію про те, що відбувається. Чув про потреби тих чи інших служб і швидко ухвалював рішення. 

Чернігів вистояв завдяки людям

Багато матеріальних потреб із перших днів закрили підприємці: продукти харчування, засоби гігієни, білизна для військових і поранених, пальне, ліки… Хтось віддавав автомобілі та генератори. Коли росіяни зруйнували автомобільний міст, люди пропонували навіть катери, щоб перевозити вантажі. Але ми відмовили: вони зручна мішень для ворога. Тож гуманітарку переправляли маленькими човнами.

Для всіх нас війна стала викликом. Ніхто не мав досвіду роботи під обстрілами: ні енергетики, ні лікарі, ні працівники адміністрації чи бізнесмени. 

За час активних бойових дій я бачив багато прикладів героїзму ще вчора, здавалося б, звичайних людей. Аварійні бригади енергетиків під обстрілами скручували електромережі, щоб хоча б на 30-60 хвилин дати світло у місто. Вони розуміли, що ризикують життям, а росіяни знову розбомблять відремонтоване. Але поки це станеться, місцеві зможуть хоча б підзарядити телефони, а водоканал – підкачати води. Так само працювали газовики, зв’язківці. 

Лікарі буквально жили в своїх лікарнях. У цивільних медзакладах більшість працівників зроду не бачили таких поранень. Вони ніколи не працювали в апокаліптичних умовах: перебої зі світлом, водою, великий потік пацієнтів і операції під обстрілами. Адже по лікарнях часто прилітало. У підсумку ми маємо 77 пошкоджених медзакладів у області; з них майже кожен другий у Чернігові.

Героїзм військових – окрема історія. Нам із ними пощастило: сміливі, винахідливі, вправні хлопці та дівчата. У Чернігові було оперативне командування «Північ»: бойові генерали, які разом із солдатами ходили в бій. Що там казати, нам із Ніколюком дуже пощастило (Віктор Ніколюк – у 2022-му командувач військ ОК “Північ”. – Ред.).

А ще надихали люди в громадах, які без зброї виходили проти танків і завертали колони воєнної техніки: це сталося, зокрема, в Корюківці. Таких історій самопожертви наших людей дуже багато. Чернігів вистояв завдяки людям-героям.

Кожна смерть – трагедія. А яким словом назвати, коли смертей багато… 

Я жодного дня не сидів у бомбосховищах чи укриттях. Але за час блокади було кілька моментів, коли було справді страшно. Один із них – коли росіяни зруйнували автомобільний міст через Десну. Ми стояли біля також пошкодженого пішохідного, щоб зрозуміти, чи можна там організувати рух вантажів. Раптом почався мінометний обстріл. У якийсь момент я відчув вітер від міни, може, за метр над головою. Ми впали на землю, а потім, коли трохи стихло, побігли щодуху…

Керівник ГУ ДСНС України у Чернігівській області Роман Гордовий та В’ячеслав Чаус на зруйнованому стадіоні імені ГагарінаФото: Фото з архіву В’ячеслава Чауса

Загалом у Чернігів прилітало щодня. Я був майже на всіх локаціях після влучень. Знову ж, щоб швидко закривати потреби у техніці та ресурсах. Побачене після прильотів викликало лють. Кожна смерть – трагедія. А яким словом назвати, коли смертей багато, коли гинуть діти?.. 

На вулиці Чорновола 3 березня я був за 2-3 хвилин після обстрілів. Я побачив тіла людей, згорілі автівки, зруйновані багатоповерхівки, будівлі, дірки в стінах… Люди були сіро-червоного кольору від крові та попелу. 

Ще врізався в пам’ять авіаудар по гуртожитку в мікрорайоні ЗАЗ вранці 13 березня. Там загинула вся родина: мама, тато та троє дітей. Це ні в чому невинні люди. У мене в телефоні є фото тих дітей, коли їхні тіла дістали рятувальники. 

В'ячеслав Чаус записує ранкове відеозвернення для мешканців ЧернігівщиниФото:  з архіву В’ячеслава Чауса

З першого дня вторгнення я записував відеозвернення для людей. У них ділився свіжою інформацією, підбадьорював. Але я ж не зірка якась. Усе це забирало енергію, яку можна було використати для інших, більш звичних для мене справ. До того ж я не розумів, чи потрібні ці відео людям. І от якось увечері вирішив, що більше не буду знімати. А наступного ранку мені передали листівку від дівчинки Влади, у якій вона писала, що дуже чекає на мої ранкові відео. Це був знак, що потрібно продовжувати. 

Листівка на робочому столі керівника ОВАФото: фото Наталії Найдюк

Дівчинку Владу я потім знайшов: по ланцюжку питав, хто кому передав листівку. Хотів подякувати їй за підтримку. Ту листівку досі зберігаю на своєму робочому столі.

В'ячеслав Чаус та дівчинка Влада, що написала листівку.Фото: з архіву В’ячеслава Чауса

Люди помирали від обстрілів, а ще – від нестачі ліків 

23 березня росіяни розбомбили наш автомобільний міст. Усього за час блокади в Чернігові знищено три мости, а в області – ще 31. Це ускладнило транспортування вантажів та виїзд людей. 

Росіяни й до цього розстрілювали цивільних, коли ті намагалися евакуюватися. Зокрема, з початку березня багатьох людей вбили на трасі біля села Лукашівка. Там же розстріляли наших волонтерів та фуру, яка везла перші Starlink. 

Після знищення автомобільного – росіяни обстрілювали пішохідний міст. Вони робили це, коли люди пішки, на велосипедах та автівках намагалися евакуюватися. Іноді вистрілювали усю батарею «Градів» – це 60-70 снарядів одночасно по руслу Десни. Тож ми стали використовувати міст лише у разі дуже нагальних потреб. 

За даними обласної прокуратури на 10 листопада 2022 року, на Чернігівщині під час активних воєнних дій загинула 481 цивільна людина. Але остаточних даних немає, оскільки тіла продовжують знаходити. До того ж, прокуратура веде статистику лише за кількістю порушених справ. Більш-менш точну кількість загиблих можна буде встановити лише після перемоги. 

Село Ягідне, перша зустріч після звільнення від окупантівФото: фото з архіву В’ячеслава Чауса 

В обіймах голова деокупованої громади, перша зустрічФото: з архіву В’ячеслава Чауса

Також у березні втричі збільшилася природна смертність: люди помирали від стресів, нестачі ліків, загострення хвороб. Медикаментів не було там, де тривали бойові дії, а також в окупованих та відрізаних від підконтрольної території громадах.

Ми знали, що в людей немає хліба, ліків, засобів гігієни, але дістатися до них не могли. Це дратувало і викликало лють. Тому перше, що я зробив після звільнення області, – поїхав у ці села та містечка, аби побачити усе на власні очі, поговорити з людьми та максимально швидко доставити їм потрібні речі. 

Перші виїзди до громади. Людям доставляли хліб.Фото: з архіву В’ячеслава Чауса

У житті треба бути готовим до всього

Чернігівщина вистояла перед навалою росіян. На жаль, ми втратили багатьох наших військових. Я неодноразово був на таких похоронах. Захисників убила ворожа зброя. А їхніх батьків, дружин, дітей повільно вбивають горе і туга. 

Упродовж лютого та березня росіяни понищили в області понад 8 тисяч будівель та споруд, 938 багатоповерхівок, 6117 приватних будинків. Зазнали руйнувань 56 адмінбудівель, 93 школи та 59 дитячих садочків. Від важкої техніки, снарядів та боїв розбито 1100 кілометрів автомобільних доріг.