19 серпня 2023 року близько 11:30 російська ракета «Іскандер» влучила в дах обласного драмтеатру імені Шевченка в Чернігові. Того дня там відбувався захід «Люті пташки. Демо день», організований проєктом Victory Drones. Це була субота, свято Преображення Господнього. Люди гуляли центром міста, поверталися з церков з освяченими яблуками. Аж поки спокій того теплого вихідного не розірвав вибух російської ракети. Після удару цей день у медіа назвали «кривавим Спасом».
Того дня 58-річна працівниця буфету Ірина Шурпа була на роботі. Далі її спогади.
За день до
Я знала, що 19 серпня у нас буде великий захід. Напередодні до буфету заходили організатори. Запитували, чи є у кавові апарати і чайники. Сказали, що очікують близько 300 людей. Тож потрібно було організувати місце для чаювання.
Ірина Шурпа. Фото Наталії Найдюк
Буфет у нас невеликий, тому я запропонувала поставити столики у фойє. Люди могли б замовляти напої та перекус у буфеті, а чаювати вже в коридорі.
Увесь день я готувалася до заходу. На роботі була майже до опівночі: робила і пакувала бутерброди. Працювала сама, бо колега тоді лежала в лікарні. Тому я й попросила доньку допомогти мені в буфеті наступного дня. А оскільки закінчила роботу пізно, заночувала в доньки.
Обстріл
Це був святковий серпневий день. Я взула білі босоніжки на танкетці. Дорогі, новесенькі. На роботу ми з донькою йшли пішки, і вже до 8 ранку були в театрі.
Згодом почали збиратися гості. Замовляли каву та чай. Далі прийшли організатори і попередили: у випадку тривоги всі мають спускатися у сховище.
Сирена заволала об 11:20. Організатори ще раз нагадали людям про укриття, і відвідувачі почали спускатися. Ми з донькою затрималися. Було задушливо, тому вирішили увімкнути кондиціонер. Закрили вікна, я стояла біля стіни, донька – десь по центру буфету навпроти кондиціонера. Раптом щось сильно бахнуло. З витяжки вилетіла решітка, вирвалося полум’я, на нас полетіли цегла, пил, будівельне сміття. З вікон сипалося дрібне скло.
Наслідки удару по драмтеатру в Чернігові. Фото надане Іриною Шурпою
Я подумала: «Господи, на яку вона там кнопку натиснула, що вибухнув кондиціонер? Що ми будемо казати директору?» Як згодом з’ясувалося, у доньки спершу були схожі думки.
Вона схопила мене за руку і ми побігли до укриття. Дорогою я бачила краплі крові, перед нами в укриття прямував хлопець, який прийшов перед тривогою по каву. Він тримався рукою за голову. Потім я бачила, як йому надавали першу допомогу.
У підвалі драмтеатру ми просиділи близько години. Коли небезпека минула, відчинили бокові двері. Вони були вщент посічені уламками. Поліція сказала покинути укриття і шукати нове. Була ймовірність, що театр можуть атакувати знову.
Наслідки обстрілу. Фото надане Іриною Шурпою
Коли ми вийшли назовні, я почала розуміти, що сталося. Надворі побачила жінку в білому біля чорної машини. Вона загинула. Трохи далі лежало ще одне тіло. Більше я нікого не помітила і особливо не роздивлялася. Поблукавши по кількох організаціях, ми, зрештою, знайшли притулок у шкільному сховищі. Там провели ще біля години.
Після відбою я повернулася в театр: каса залишилася відкритою. Тут всюди працювали служби. Мені дозволили піднятися в буфет. Я зібрала весь алкоголь, описала його і віднесла в архів. Також забрала готівку з каси.
Тоді на адреналіні мені не було страшно. Кругом скло, лежали уламки. Я зробила кілька фотографій. І потім ми з донькою пішли додому. Так для нас закінчився той страшний день. Ввечері мені телефонували навіть люди, з якими я не спілкувалася понад 20 років.
Відновлення
Я залишилася неушкодженою. Тільки порізала склом мої улюблені білі босоніжки. Але це найменша ціна порівняно з тим, що могло статися. У доньки були невеликі травми: дрібне скло посікло ноги. Але вдома їй стало зле: боліла голова, нудило. Я кілька днів вмовляла її піти до лікаря. Згодом лікарі діагностували баротравму. Наслідки давалися взнаки ще довго, лікування тривало майже два роки.
Епіцентр удару був зовсім поряд із буфетом – ракета влучила в частину будівлі через коридор від нас. Нам із донькою пощастило, що вибухова хвиля пішла в інший бік.
Досі картаю себе, що попросила її тоді про допомогу.
У театр на толоку ми прийшли за два дні. Майже тиждень прибирали скло в буфеті. Поруч у коридорах, на сцені та в інших приміщеннях працювали волонтери.
Ірина Шурпа показує кавомашину, що дивом вціліла під час вибуху. Фото Наталії Найдюк
Скло посікло фіранки, а ось шторам дісталося менше. Ми їх зашили і вони досі висять на вікнах, як нагадування... Кавомашина вціліла, хоча вона стоїть біля самісінького вікна. Досі дивуємося і готуємо на ній каву. Вона тепер особлива, бо пережила обстріл.
З часом почали відновлювати театр. Тодішній керівник Сергій Мойсієнко казав, що ми маємо щось робити, приходити на роботу, шукати можливості відбудувати, інакше відновлення відкладуть до завершення війни і театру в нас не буде. Він звертався скрізь за допомогою, і театр багато її отримав від благодійних фондів, громадських організацій, громад… Виходить, це було таке колективне відновлення. Саме праця допомагала відволіктися від поганих думок і не боятися.
Уже за півтора місяці після обстрілу ми відкрили театральний сезон. Буфет розмістили в коридорі на першому поверсі. Працювати було незручно, але сам факт того, що ми працюємо, – зцілював.
19 серпня 2023 року був звичайний день, який перетворився в горе. Дякую Богу, що ми вижили. Дуже шкода людей, які загинули. Саме про них я згадую щоразу, коли думаю про 19 серпня.