У лютому та березні 2022 року Чернігів 40 днів зазнавав інтенсивних атак російських військових. Вороже кільце навколо міста стискалося. Але ворогу не вдалося захопити місто, Збройні Сили України звільнили область від окупантів 1 квітня 2022-го. Й одразу під час тих подій та опісля них ми почали шукати способи, як пам’ятати пережите.
Пам’ять біля Красної площі
Пам’ять помітна в центрі Чернігова. Здається, ніби Красна площа (від слова «красива») є її епіцентром. Адже саме звідси йдуть усі шляхи до різних локацій-пазлів, що відображають пережите під час наступу на Чернігів.
Змінна експозиція загиблих захисників у Чернігові. Фото Наталії Найдюк
На Алеї Героїв тріпочуть від вітру плакати полеглих українських захисників. Це змінна експозиція, яку оновлюють приблизно раз на два місяці. Плакати, які знімають, зберігають в управлінні культури та туризму Чернігівської міської ради. За бажанням, рідні можуть забрати їх додому.
Перше місце вшанування Героїв небесної сотні та захисників, які загинули з 2014 до 2022 року. Фото Наталії Найдюк
Поряд вшановують полеглих захисників, які воювали ще з 2014 року і загинули в період АТО/ООС, а також Героїв Небесної сотні. Це місце вшанування постало раніше. І для багатьох асоціюється саме з тим періодом російсько-української війни.
Тимчасовий меморіал загиблим українським військовим. Фото Наталії Найдюк
Тому родини загиблих після 2022 року наполягали на окремому місці пам’яті, яке б об’єднало всіх загиблих з 2014 року і дотепер. Так за кошти благодійників навесні 2025 року встановили тимчасовий меморіал біля Катерининської церкви, до якої веде Алея героїв. Цей храм має власну непросту історію боротьби за право бути українським. А з 2022-го саме тут відспівують та проводжають українських захисників в останню дорогу.
Вказівник місця пам’яті. Фото Наталії Найдюк
З іншого боку площі – Драмтеатр. Вказівник біля нього розповідає, що 19 серпня 2023 року сюди прилетів російський «Іскандер» і забрав життя шістьох людей. Таких вказівників по Чернігову – 14 (на місцях найбільших руйнувань).
Біля Катерининки та Красної площі є й стихійні місця пам’яті – маленькі прапорці на честь загиблих військових. О 9 ранку рух автівок тут зупиняє поліція. Із гучномовця лунає заклик зупинитися і вшанувати полеглих захисників хвилиною мовчання. Потім вмикають гімн. Цей заклик чути не всюди. Тому по місту є інші гучномовці та локальні місця пам’яті. Наприклад, звук метронома, що відбиває хвилину, чутно біля Центрального ринку. Також о 9-й ранку гімн грає в торговому парку «Ремзавод».
Тут розташована Стіна пам’яті біля Гарнізонного храму святого Іоана Воїна, є чимало воєнної символіки.
Неподалік дерево з жетонами – символ пам’яті зниклих безвісти та полонених. Жетони нагадують про них дзвоном від найменшого подиху вітру.
Стіна пам’яті в одному з мікрорайонів Чернігова. Фото Наталії Найдюк
Віртуальні тури
Крім фізичних об’єктів у Чернігові пам'ять про ті події зберігають також у нематеріальних формах. Наприклад, архів фото руйнувань, яких зазнало місто у лютому та березні 2022 року. У квітні, одразу після звільнення області, в місто приїхав київський фотограф Дмитро Малишев. До війни він робив віртуальні тури Україною.
«Разом із чернігівським фотографом Валентином Бобирем вони відзняли та оцифрували приватні будинки, школи, готелі, бібліотеки, пам’ятки культури та інші об’єкти, що зазнали руйнувань під час блокади та обстрілів Чернігова», – говорить фахівчиня управління культури і туризму Катерина Литвин. Від місцевої влади у місті саме це управління займається меморіалізацією.
Потім знімки нанесли на карту Virtual Ukraine, де можна подивитися, який вигляд мали пошкоджені та зруйновані об’єкти Чернігова в квітні 2022 року. Згодом до цієї карти додалися й інші міста.
Усна історія, книги, виставки
Фотографії фіксують руйнування, а усні свідчення зберігали досвід людей, які ці руйнування пережили.
«Я сама була в окупації у селі поблизу Чернігова, вела щоденник. Він був спрямований на фіксацію наших досвідів виживання. В дитинстві я слухала розповіді дідуся, бабусі про те, як вони виживали в Другу світову війну. Вони часто повторювали одні й ті ж фрази: як спати, щоб було тепліше, як розкласти багаття. І ось впродовж 40 діб у погребі я часто згадувала діда», – каже Катерина Литвин, яка спільно з колежанками ініціювала проєкт зі збору усних свідчень.
Катерина Литвин під час експедиціїФото: із соцмереж Катерини Литвин
Так після пережитого в окупації у неї виникла ідея створити посібник досвідів виживання українців під час війни. У ньому мають бути різні досвіди: окупація, блокада, евакуація, життя на лінії фронту тощо. Тому Катерина разом із колегами-науковцями почали збирати свідчення цивільних.
Спільно з ГО «Північна культурна столиця» та «Чернігівський антропологічний центр дослідження війни» управління культури і туризму фіксує історії мирних мешканців, які вижили в умовах окупації чи облоги. Ці дані заархівовані. На їх основі видали 2000 примірників книги «Чернігів у війні – 2022: голоси мирних» українською та англійською мовами. До неї увійшли анонімні спогади 24-х людей. За QR-кодами в книзі можна почути голоси очевидців, їхні діалекти. Книги подарували бібліотекам, героям інтерв’ю, сотня примірників роз'їхались світом.
Самі архіви передають у фонд рукописної книги. Розшифровують і описують за всіма стандартами архівної справи. З літа 2022 року проєкт має свою рубрику в Українському історичному журналі: там публікують історії вцілілих.
«Це сильна робота на науковому рівні. Цими інтерв’ю в майбутньому скористаються науковці. Ми вижили, і ця робота давала сенс. По суті, це книга виживання нашого народу», – говорить Катерина Литвин.
Після звільнення Чернігівщини в місті видано чимало інших книг про досвід війни. Зокрема, «100 днів Широкої війни» журналіста Василя Чепурного, «Нескорена Чернігівщина: реальні історії війни» журналістського колективу місцевого видання «Челайн», «Чернігів у вогні» редакції газети «Чернігівщина». Зняті й документальні фільми, як ось «Чернігівський щит» режисера Володимира Березинського та трисерійний документальний фільм «Битва за Чернігів» від команди Суспільне.Чернігів» тощо.
Чернігівський обласний історичний музей імені Тарновського проводить виставки «Рашизм-фашизм. Чернігів 1941-2022», «Волонтери діють першими», «Герої без зброї» – про роботу комунальних служб міста у 2022 році тощо. Також є тематичні виставки, як ось «Характер-спортсмен», – це розповіді про життя, експозиції особистих речей загиблих спортсменів Чернігівщини. Також працює виставка, присвячена загиблим працівникам культури області.
З виставки, присвяченій загиблим працівникам культури. Фото Наталії Найдюк
У музеї ведуть мартиролог загиблих військових з 2014 року. Їхні історії щодня публікують на фейсбук-сторінці.
У школах є куточки пам’яті з портретами загиблих захисників. Подекуди практикують розміщення меморіальних дошок на будівлях. Деякі школи долучаються до акцій живої пам’яті. Наприклад, гімназія №28 висадила Алею «Калина пам’яті» ще в 2023 році, це була ініціатива Платформи пам’яті Меморіал. Також цей навчальний заклад долучається до різних акцій із вшанування, проводить зустрічі з родинами загиблих.
Куточок пам’яті в чернігівській школі. Фото Наталії Найдюк
У Чернігові також проводять змагання, присвячені загиблим чернігівським боксерам, щорічний турнір пам’яті Дениса Пономаренка – азовець, спортсмен із Чернігова, який загинув при обороні Києва в селі Мощун. І ще багато різних менш відомих, а втім, дуже важливих ініціатив.
До дизайну поховань долучився побратим полеглих
Ще один важливий простір пам’яті – це військові поховання. Саме тут пам’ять із символічної та публічної переходить у дуже особисту й матеріальну форму. Це місце, куди приходять родини, побратими, друзі.
До повномасштабної війни діяв цвинтар «Яцево». З 2014-го там утворився сектор поховань військових. Він не уніфікований, тобто родини самі вирішують, як облаштувати місце поховання. Однак на кожній могилі є прапор, а сам сектор позначений відповідною стелою.
Сектор військових поховань на кладовищі Ялівщина в Чернігові. Фото Наталії Найдюк
Через блокаду навесні 2022 року довелося відкрити і старі міські цвинтарі. Один із них – у лісопарку Ялівщина. Там теж з’явився сектор із похованнями військових, які загинули під час оборони міста. Мама одного з них – пані Лариса – об’єднала родини похованих у Ялівщині захисників. Спочатку в квітні 2023 року створили спільний чат для вирішення нагальних питань. А в липні 2024-го разом із однодумцями створила ГО «Військовий меморіал Ялівщина».
«Спочатку міська влада планувала перепоховати усіх військових на Яцевому. Але згодом вирішили створити меморіальний комплекс для загиблих захисників Чернігова саме в Ялівщині. З часом тут почали ховати й інших військових, які загинули далеко від дому. Тобто, родини обирали, де вони хочуть поховати рідну людину – в Ялівщині чи на Алеї героїв на Яцевому», – розповідає пані Лариса.
Сектор військових поховань на кладовищі Ялівщина в Чернігові. Фото Наталії Найдюк
Розробкою проєкту меморіального комплексу в Ялівщині займалася місцева влада. Родинам загиблих запропонували чотири види пам’ятників. Люди обирали варіант шляхом голосування в чаті.
«У всіх були різні думки: комусь подобалося світле, комусь темне. Дехто хотів чогось великого, масштабного й чорного. Але місця для великих пам’ятників там небагато. Нам показували різні європейські приклади. Зрештою, згоди так і не було. Тоді захисник Чернігова Олексій Афанасьєв, який у березні 2022 року втратив двох кумів-добровольців, долучився до створення проєкту. Він якраз у місті був. Поспілкувався зі спеціалістами й запропонував поєднати у монументах чорний та сірий кольори. Також передбачили невеликий квітник, бо для багатьох родин це було важливо. Люди підтримали саме цей проєкт», – говорить мама захисника.
Довгий шлях попереду
У Чернігові дедалі більше говорять не лише про окремі поховання чи тимчасові меморіали, а й про потребу спільного простору пам’яті для всього міста. Де можна було б не тільки вшанувати загиблих, а й осмислити досвід війни, втрат і спротиву.
Катерина Литвин каже, що незабаром розпочне роботу комісія зі створення такого місця пам’яті у парковій зоні за нинішнім тимчасовим Меморіалом біля Катерининської церкви.
«Цей меморіальний комплекс буде присвячений подіям цієї війни. Це місце пам’яті, де вшановуватимуть полеглих захисників, цивільних жертв російсько-української війни. Планується широке обговорення цього проєкту. Мають бути враховані інтереси громади, родин та міста. Буде відкритий конкурс архітекторів. І вже люди оберуть переможця. А потім шукатимуть фінансування для спорудження цього об’єкту», – говорить Катерина Литвин.
А загалом, зауважує вона, місту вкрай не вистачає спеціального відділу, який би займався виключно темами меморіалізації. Це мають бути окремі люди, які розвиваються саме в цьому напрямі. Тільки в такому разі картина буде цілісною, а праця – системною, зауважує Катерина.
Стихійне місце пам’яті в центрі Чернігова. Фото Наталії Найдюк
Стихійне місце пам'яті біля Катерининської церкви. На пластирях люди пишуть назви міст, які зазнали російських обстрілів. Фото Наталії Найдюк
А поки пам’ять у Чернігові формується просто зараз, під час війни. Подекуди стихійно, ні з ким не узгоджено. Не так багато уваги поки приділяють пам’ятанню цивільних жертв. Та попри все пам’ять вростає в повсякденне життя і не завжди помітна серед щоденної рутини. Іноді варто відійти трошки далі, аби зауважити, скільки всього вже зроблено.