Сергій Шатравка – староста Хрестищенського старостинського округу Берестинської громади. Він розповідає про роботу в умовах повномасштабної війни, організацію допомоги військовим і переселенцям, ліквідацію наслідків обстрілів та збереження стабільності в умовах війни.
Це стало шоком для всіх
24 лютого 2022 року, ще не було п’ятої ранку, як мені зателефонувала односельчанка: «Сергій Миколайович, у нас війна?» Їй подзвонила донька із Харкова, сказала, що в місті чути вибухи. Тоді важко було повірити, що почалося повномасштабне вторгнення.
За кілька хвилин зателефонувала вже моя донька, яка теж мешкала в Харкові. Розповіла про вибухи в місті й запитала: «Це війна?». Ввімкнув телевізор і побачив новини про вторгнення Росії та ракетні удари по українських містах. Тоді сильно постраждав Харків, зокрема Північна Салтівка. Це стало шоком для всіх.
Жителі округу плетуть маскувальні сіткиФото: з архіву Сергія Шатравки
Коли приїхав на роботу, вже почали надходити перші вказівки від керівництва громади: організовувати допомогу, збирати харчі для військових. Одразу розпочалася і мобілізація. У нас в окрузі був оперативний резерв першої черги – буквально кілька чоловіків. Вручили їм повістки, і вони пішли служити.
Переселенців було дуже багато
Через наш округ пішов потік переселенців із Харкова, Барвінкового та окупованих територій Харківщини. Люди масово зверталися для оформлення довідок ВПО, але державні бази постійно зависали. По всій країні одночасно реєстрували переселенців, через що виникали великі черги. Лише наприкінці березня система запрацювала краще.
Загалом в окрузі зареєстрували понад 700 переселенців, найбільше – у Хрестищі та Кобцівці.
У Хрестищенській гімназії облаштували тимчасове проживання приблизно для 35 людей із Куп’янська, Ізюма та інших населених пунктів. Переселенці приблизно до 2023 року жили у спортзалі та класах, харчувалися у їдальні, а місцевим виробникам сільськогосподарської продукції нікуди було реалізовувати надої, тому вони безкоштовно роздавали населенню молоко.
Після деокупації Харківщини восени 2022 року значна частина людей повернулася додому. В окрузі залишилося їх 100–150. Багато хто періодично їздить до Харкова перевіряти домівки, чи ще вони цілі, і повертається.
Страх окупації
Найбільше люди боялися окупації. Кожен знав, які звірства вчиняє окупант на захоплених територіях.
У перші два тижні люди масово скуповували сіль, цукор, борошно, крупи, вермішель тощо.
Перші удари почалися у 2023 році. За 3–4 кілометри від нас. Найбільше від атак потерпали жителі села Мирне. За 2023–2025 роки було приблизно шість ударів. Ракети, дрони, «шахеди».
Наслідки обстрілу села Мирне у лютому 2025.Фото: з архіву Сергія Шатравки
Найстрашніше сталося вночі 20 лютого 2025 року. Одна з ракет впала на вулиці Новій у селі Мирне. Вибухом було пошкоджено сім будинків. Оселі стали непридатними для проживання. На щастя, обійшлося без жертв. Я прибув туди за 10–15 хвилин після вибуху. Територія ще диміла, а на місці падіння утворилася вирва приблизно 5 метрів завглибшки і до 15 метрів у діаметрі.
Велика підтримка тоді надійшла від Червоного Хреста – вони надали будівельні матеріали, щоби люди тимчасово перекрили дахи. Згодом мешканці подали заявки на програму «єВідновлення», і вже до осені більшість будівель повністю відремонтували.
Потім були удари безпілотниками. Частину дронів збивали, і вони падали переважно на городах. Страх залишався. Особливо важко це переживали діти.
Щоби діти навчалися у рідному селі
Хрестищенська гімназія розрахована на 320 учнів, проте на травень 2026 року налічує 105 дітей. Багато сімей виїхало. Гімназія обслуговує весь старостинський округ і село Кирилівку. Діти навчаються у змішаному форматі: частково онлайн, а двічі на тиждень їздять до ліцеїв у Берестині, де є захисна споруда. У нас поки укриття немає, але триває ремонт сховища під сільським клубом, щоби з 1 вересня діти могли навчатися у рідному селі й не їздили до Берестина дорогами, які в дуже поганому стані.
Клуб розташований приблизно за 470 метрів від гімназії, що відповідає вимогам для організації навчання. Саме укриття там звели приблизно 1982 року, раніше воно було протирадіаційним із фільтровентиляційними установками та окремими приміщеннями.
Взаємна підтримка
Попри війну, культурне й повсякденне життя в окрузі триває. У Хрестищі проводять різні заходи, працює гурт «Хрестищаночка». Діє амбулаторія й аптека. Аграрії обробляють поля. Місцеві жителі мають змогу доглядати могили рідних, на відміну від частини прифронтових і замінованих територій.
Відключення електроенергії у нашому окрузі відбувалися за загальними графіками, як і по всьому району. Зазвичай світло зникало на три–чотири години, це таке, що можна перечекати. Лише кілька разів за весь період повномасштабної війни електропостачання було відсутнє близько доби. Відключення почастішали у 2024–2025 роках, особливо взимку, але люди вже підготувалися: придбали генератори, павербанки, зарядні станції та інші резервні джерела живлення.
Після початку повномасштабної війни частина мешканців виїхала через небезпеку та відсутність роботи. Ті, хто залишився, підтримують одне одного. У складних умовах багато що вирішується завдяки взаємній підтримці.
Пам’ять про полеглих воїнів
Сьогодні понад 50 жителів Хрестищенського старостинського округу служать на різних напрямках фронту: Сумському, Харківському, Запорізькому, Покровському. На жаль, громада вже втратила 12 земляків, ще троє військових вважаються зниклими безвісти.
У Хрестищі з ініціативи жителів ми побудували Алею Пам’яті. Встановлюємо стели на честь полеглих воїнів, які були частиною громади. Наразі є 11 стел, ще одну готуємо до встановлення. Ця Алея стала місцем, де ми зберігаємо пам’ять про кожного. І, чесно кажучи, найбільше хочеться, щоб вона більше не поповнювалася новими іменами.
У 2026 році ми попрощалися з героєм Олегом Осипчуком, який вважався зниклим безвісти з лютого 2024 року. Після ДНК-експертиз його загибель підтвердили. Похорон відбувся у Берестині, де зараз проживають його рідні. Але стелу на його честь ми встановимо і в Хрестищі, це його рідне село, він тут виріс, навчався, закінчив школу.
Алея Героїв у ХрестищіФото: з архіву Сергія Шатравки
Такі втрати завжди болючі для громади. Родини потребують підтримки, люди не залишаються осторонь, розділяють горе, приходять на прощання, допомагають.
Пам’ять про полеглих зберігаємо і в назвах. У самому Хрестищі перейменували вулицю Перемоги на честь Сергія Видюка, а сквер біля гімназії носить ім'я Олександра Тітова.
Наше завдання сьогодні – зберегти і передати пам’ять про цю війну та про Сили оборони України. Про тих, хто боронив державу, не шкодуючи власного життя і здоров’я. Хочеться, щоби це не розчинилося з часом і залишалося в пам’яті наступних поколінь.
Війна – найбільше горе, що може трапитися з людьми. Це втрати близьких, зруйновані долі, знищене майно, іноді все, що людина будувала десятиліттями.
Війна не мала б починатися, але вона стала реальністю. Ми маємо справу з агресором, для якого людське життя не має цінності. Війна, наша боротьба потребує чесного осмислення, без забуття і спотворення.