Зоя Адамюк – робітниця з комплексного прибирання території ЖЕКу №10. Її мікрорайон постійно обстрілювали з артилерії. Один із таких снарядів 16 березня влучив у чергу людей, які стояли за хлібом.
Я прибирала у дворі впродовж усієї блокади
Я вела щоденник із першого дня великої війни. Той місяць був, як один нескінченний день. Обстріли у нашому мікрорайоні наростали з кожним днем. Я прибирала у дворі впродовж усієї блокади: на моїй ділянці, іноді й на чужій, бо працівниці далеко було ходити сюди. Звісно, графіку в нас не було, але в перервах між обстрілами я підмітала скло та інше сміття.
Магазини тут не працювали. Приїздила машина з хлібом, за яким потрібно було стояти в черзі. 14 березня було гаряче. Повилітало скло в під’їзді нашого будинку, так само – шибки в сусідів. Але більшість ударів прийняв на себе будинок, розташований перед нашим.
Будинок, що постраждав від обстрілівФото: Наталії Найдюк
Сусід Володя загинув прямо біля дому
Вранці 16 березня я зайшла до сусідки з першого поверху. Тільки переступила поріг, як знову почало гатити. Ми не ховалися в підвал, бо вхід до нього з боку об'їзної, звідти й ішов обстріл.
Потім вибухи стихли. Ми почули пронизливий крик сусіда з третього поверху. Вискочили на вулицю. Горіла квартира в нашому під’їзді. А трохи далі біля будинку лежав посічений уламками чоловік. Біля нього – велосипед. Сидіння та колесо вирване, за кілька метрів – вирва від снаряду. Тоді я ще не знала, що то наш сусід Володя. Йому було 36 років.
Вирва від снаряду.Фото: з архіву Зої Адамюк
Це ж треба така доля. Володя так боявся вибухів. Треба ж йому було вийти з під’їзду в момент, коли почалися обстріли. Він жив сам, час від часу їздив на велосипеді провідати дідуся на Подусівці.
Вони в черзі по хліб стояли, коли снаряд прилетів
Було страшно. Я подумала: росіяни, як почнуть стріляти в одне місце, так не зупиняться, доки не знищать там усе. Тож ми з сином вирішили йти з дому до сватів в іншу частину міста. Підходимо до магазину, а там – загиблі люди. Вони в черзі по хліб стояли, коли снаряд прилетів.
Тут у черзі по хліб загинуло 13 людейФото: Наталії Найдюк
Я бачила десь із десяток тіл. «Швидкі» вже забрали поранених. Коли ми поверталися додому за кілька годин, ще лежало кілька тіл. Там стояли наші військові. Попросили нас іти й не зупинятися тут. На цьому місці ще довго лежали останки, чиясь кепка, паличка.
Я потім дізналася, що тут загинули двоє людей з мого ЖЕКу: сантехнік та електрик. Також померли жінки з будинку, подвір’я якого я прибирала. Дуже, дуже шкода життів людей.