Володимир народився в селі Грінталь (до 2024 – Мічуріне) Донецької області. Навчався в маріупольській школі №56, а потім – у механіко-металургійному технікумі. За фахом був механіком тепловозу.
Три роки служив у морському флоті. За цей час перекваліфікувався на механіка корабля і залишився на 14 років працювати мічманом і головним механіком підводного човна.
«У дитинстві він був для мене справжнім старшим братом. Читав мені книги, малював зі мною, допомагав з уроками. Віддав мене на класичну боротьбу, куди і сам з друзями ходив. Вчив постояти за себе.
Брат любив море з дитинства. Про кораблі знав практично все. Дуже добре знав історію і не тільки України. Цікавився воїнами – від індіанців, варягів, вікінгів до козаків. Любив спорт.
Після служби працював на Судноремонтному заводі в Маріуполі. Заочно закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. А за кілька років до великої війни працював на «Азовсталі» упорядником вантажних поїздів», – згадав молодший брат Петро Ковалевський.
У 1990-тих Володимир познайомився з Ольгою. Пара одружилася. Разом виховували Анну, доньку Ольги від першого шлюбу.
«Він завжди допомагав Ані у навчанні. Дуже любив її і вона його теж. Брат був товариським і доброзичливим. Ще його називали «ходяча бібліотека», адже він багато читав. Мав велике почуття гумору. Його життя – це суцільні пригоди. З ним завжди було цікаво», – розповів Петро.
Володимир із дружиною та її донькою жили в МКР «Східний». Після повномасштабного вторгнення доглядали літню знайому в будинку на Морському бульварі, 26.
Молодший брат згадує: «Я коли перший раз прийшов до них у підвал, застав його в кутку за читанням книжки при свічці. Потім він, сміючись, розповів, як смажив на вулиці млинці, почався обстріл і він мчав сходами в квартиру зі сковорідкою, на якій ще досмажувався млинець».
Коли почалися сильні обстріли, літню жінку перенесли до підвалу. За кілька днів до трагедії її вдалося евакуювати. А Володимир із родиною залишилися в будинку на Морському бульварі, утім збиралися йти до себе на МКР «Східний».
26 березня 2022 року російські військові вкотре розстріляли цю пʼятиповерхівку. Люди в підвалі почали задихатися. Пасербиця Анна вибігла на подвір’я, але там потрапила під обстріл «Градами».
«Жінка, яка разом із родиною брата була в підвалі, сказала, що Анна загинула і що треба швидше вибиратися. В цей час у Вови стався серцевий напад. (Ще восени 2021 року його прооперували – на серці встановили клапан). Він ліг на підлогу. І встати вже не міг. Дружина залишилася з ним», – додав брат.
Що сталося в підвалі, достеменно невідомо. Знайомі, які потім бачила тіло Володимира в морзі, сказали, що в нього було вогнепальне поранення. Молодший брат зазначив, що в підвал родина взяла всі свої заощадження та золото.
Згодом російський літак скинув на будинок ще одну авіабомбу. Тоді в підвалі загинуло 12 людей.
Тіло Володимира та інших убитих маріупольців дістали з-під завалів в травні 2022 року. Тіл дружини Ольги та пасербиці Анни не знайшли.
У Володимира Ковалевського залишилися молодший брат і три племінниці.
