Володимир народився 6 лютого 1992 року в Кривому Розі. За фахом був оператором екскаватора. Свою роботу любив і цінував. Працював на екскаваторах різних видів. А на дозвіллі цікавився риболовлею, обожнював проводити час з дружиною та дітьми, любив робити їм подарунки. Навчав синів керувати великогабаритною технікою.
На початку повномасштабного вторгнення доєднався до лав 24-го окремого штурмового полку «Айдар». Мав звання старшого солдата. Обіймав посаду кулеметника-гранатометника. Пройшов запеклі бої в Бахмуті та Опитному на Донеччині. Згодом повернувся до цивільного життя, як батько трьох дітей, та продовжив займатися улюбленою справою.
«Наша сім'я була для чоловіка в пріоритеті. Іноді ми збирались з друзями та їхніми дітьми для активного відпочинку. А на роботі – справжній професіонал, один із найкращих в місті. Він був відповідальною людиною, дуже доброю, навіть занадто, завжди намагався допомогти тим, хто цього потребував. А ще – мужній – ми за ним були, як за кам'яною стіною. Ніколи та нікому не давав нас образити. Цінував справедливість. Ми з ним часто робили маленькі добрі справи, як-от погодувати тварин, купити їжі безпритульним чи стареньким. Зараз мене ніхто так не підтримує, як він раніше… У нас було так багато планів на майбутнє, ми йшли до своїх вершин. Вова дуже любив життя», – розповіла дружина Анастасія Черниченко.
У Володимира залишилися дружина, троє синів, сестра та батьки.
