Михайло народився 21 листопада 1971 року в селі Підлисся Львівської області. Згодом родина переїхала до села Черемошня. Навчався у Білокамінському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів імені Маркіяна Шашкевича. Потім закінчив Львівське професійно-технічне училище №56. Проходив військову службу в лавах ракетних військ.
У мирний час обіймав посаду електрика на Державному підприємстві «Львівприлад». Згодом працював на приватному підприємстві «Бекас-Буд». Жив у Львові.
У 2015-2016 роках брав участь в АТО.
«Це сформувало в ньому тиху рішучість. У нас на балконі весь час стояв його військовий наплічник, який не можна було рухати, не можна було кудись вивезти – ніби він відчував, що цей наплічник йому ще знадобиться. Знадобився…», – розповіла дружина Марія.
На другий день повномасштабного вторгнення Михайло став до лав 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Спочатку обіймав посаду головного сержанта батареї, а згодом – роти. Бився з окупантами на східному напрямку.
«Михайло був найкращим чоловіком для мене і найніжнішим татом для наших донечок. Його любов була простою та безумовною, і ми відповідали йому так само. Він багато працював, часто до виснаження, бо не хотів, щоб ми в чомусь мали потребу. Ніколи не шкодував грошей на те, щоб подарувати нам радість – подорожі, маленькі свята, спогади. Сам він часто відкладав мрії про мандри: завжди жартував, що поїде у світ, коли вийде на пенсію. Також мріяв, що тоді ми переїдемо жити в його батьківську хату. Казав, що посадить багато лохини, а я – лаванду. Лаванду я таки посадила, вона нагадує мені про нього», – поділилася дружина захисника.
5 жовтня 2022 року в родини народилася онучка Емілія. 16 жовтня Михайло приїхав на її хрестини.
«Михайло встиг побачити її й потримати на руках. Ці кілька днів разом залишилися світлим спогадом у нашій родині. Зараз між Емілією й дідусем немов невидима нитка: вона біжить до його могили, цілує фотографію. Одного разу, виходячи з хати на прогулянку, сказала «па‑па». Я здивовано спитала: кому ти це кажеш? Вона відповіла: Діді. Вона називає його «Діді», іноді годинами ніби розмовляє з фото – тримає його й весело щось розповідає», – поділилася Марія.
Востаннє вона спілкувалася із чоловіком 20 березня 2023 року.
«Він подзвонив і сказав, що не буде на звʼязку десь пʼять днів. Це мене дуже налякало, бо попередні рази він не виходив на звʼязок щонайбільше днів три. А 26 березня я отримала страшну звістку», – сказала Марія.
Михайла Чучмана посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Почесний знак Святого Юрія».
Поховали захисника у Львові на Полі почесних поховань Личаківського кладовища.
У нього залишилися дружина, дві доньки й онучка. Донька Ярина екстерном закінчила Національний університет оборони, з квітня 2023-го по жовтень 2024 року служила у війську. Має статус ветерана бойових дій.
