Ельхан народився 17 листопада 1994 року в місті Баку, Азербайджан. З дитинства захоплювався футболом і відеоіграми. Особливо любив The Division, Metro і The Last of Us. Міг годинами розповідати про їхні сюжети, персонажів та зброю. Саме завдяки цьому захопленню добре орієнтувався у військовій тематиці. Закінчив факультет інформатики та обчислювальної техніки Національного університету «Київський політехнічний інститут ім. Сікорського».
«Після навчання працював і саме тоді доля звела нас через спільну подругу. Вже через місяць після знайомства зробив пропозицію. Це було несподівано, але я відразу відчула, що це моя людина. Разом ми пережили і перше велике випробування – втрату моєї вагітності. Нам було дуже боляче. Щоб трохи оговтатися, ми поїхали відпочивати на море у Кирилівку. Саме після тієї поїздки я знову завагітніла. Тому нашу донечку ми назвали Кірою, на честь місця, яке подарувало нам надію після болю», – розповіла дружина Анжеліка.
Сім’я жила в Путивлі у батьків Анжеліки. Ельхан працював у Сумах і за кожної можливості приїжджав до своїх дівчат, бо родина для нього завжди була найважливішою.
«Згодом чоловік підписав контракт із ЗСУ та пройшов навчання у Старичах. Після підготовки його направили до Миколаєва, де він показав один із найкращих результатів під час проходження смуги перешкод і отримав берет морського піхотинця. Пишався цим. Коли приїхав додому, сказав, що це його найбільше досягнення. Для нього берет був символом честі, сили та пройденого шляху. Ельхана неодноразово відзначали грамотами й подяками. Його поважали як побратими, так і командування. Разом із моїм батьком він за нагоди їздив на полювання. Полював навіть у зоні АТО. Через влучність побратими називали його снайпером», – розповіла Анжеліка.
Останній рік контракту в складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Ельхан служив поблизу Маріуполя. Часто розповідав про це місто і мріяв показати його дружині.
«Коли наприкінці лютого 2022 року він їхав до Маріуполя, зателефонував і сказав, що відчуває: може загинути. Я тоді сварилася, але тепер розумію, що він це відчував», – згадала дружина.
Навіть у найважчі моменти Ельхан не втрачав почуття гумору. У розмовах із коханою жартував: «Мені можна вже святкувати п’ять днів народження». Він підтримував побратимів і не дозволяв їм піддаватися страху.
«Одного разу він зателефонував моєму батькові й сказав: «Виховайте мою дитину як свою». Батько почав кричати, щоб він так не говорив. Зв’язок обірвався. Згодом командир повідомив: «Ельхан на позиції. Він кіборг. Трощить росіян, як клопів». Після цього звісток більше не було. Лише один із побратимів повідомив, що Ельхан отримав важкі поранення», – розповіла Анжеліка.
Згодом родина дізналася, що під час одного із завдань група потрапила в засідку. Військових закидали гранатами, а після вибуху їх завалило уламками. Ельхана врятував щиток, який утримав частину стіни. Попри поранення, намагався підтягнути до себе загиблих товаришів, щоб їх можна було забрати. Згодом інша група евакуювала поранених до польового госпіталю, де Ельхана прооперували.
У Маріуполі морпіх до останнього перебував на позиціях, евакуйовував цивільних, допомагав пораненим побратимам і виносив загиблих. За мужність і самовідданість його нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
«Він любив прості речі: айран, булочку з сиром, мою солянку, пиріжки з вишнею та кавун. Саме такі дрібниці сьогодні найбільше нагадують про нього живого. Ельхан був чудовим батьком. Він безмежно любив нашу донечку Кіру, пишався нею і мріяв бачити, як вона росте. Вона дуже схожа на нього», – сказала дружина.
Поховали оборонця 4 грудня 2023 року на Алеї Героїв у Путивлі.
В Ельхана залишилися дружина, донька та інші рідні.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
