Дмитро народився 27 жовтня 1998 року у місті Буськ на Львівщині. Після школи вступив до Галицького професійного агротехнічного коледжу (раніше – Червоненське ВПУ), де опанував спеціальності тракториста-машиніста, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин і устаткування, водія.
«Він цікавився історією та природничими науками, любив музику, особливо повстанські пісні, історичні фільми про Другу світову війну та твори Шухевича. Був активним у громадському житті. Захоплювався рибальством, любив збирати гриби», – написала дружина Софія.
Дмитро працював водієм навантажувача у ТОВ «Адванс Захід». Після повномасштабного вторгнення служив на посаді навідника-кулеметника у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді.
«Він завжди йшов уперед разом із побратимами, брався за будь-яке завдання, навіть попри важкий стан здоров’я. Це був справжній десантник і людина честі. Для мене честю було служити поруч із ним», – сказав командир Дмитра.
«Мій чоловік був людиною великого серця – відданий, щирий, сильний. Коли на нашу землю прийшла війна, він не вагався, не шукав виправдань, не тікав – пішов захищати. Бо так підказувало його серце. Бо він любив Україну. Бо хотів, щоб всі жили в мирі, а рідна земля була вільною. Він воював не за славу, а за життя. За свободу. За нас. Його відвага була справжньою, тихою і непохитною. Він загинув як воїн, але залишився назавжди – у пам’яті, у серці, в кожному подиху нашої вільної землі. Він – наш Герой. Мій Герой. Герой України. Його любов, усмішка, спокій і мужність назавжди залишаться в пам’яті всіх, хто його знав. Він був для нас опорою, гордістю і світлом», – додала дружина.
Поховали захисника у рідному місті.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
У Дмитра залишилися батьки, дружина, брат і сестра.
