Артур народився 13 квітня 1994 року в місті Малин Житомирської області. Навчався у Малинському ЗНВК «Школа-ліцей №1 ім.Ніни Сосніної». У 2013 році закінчив Малинський фаховий (раніше – лісотехнічний) коледж за спеціальністю «лісове господарство». Потім здобув вищу освіту у Київському Національному університеті біоресурсів і природокористування.
У 2019 році Артур підписав контракт із Військово-морськими силами ЗСУ. Обіймав посаду навідника 503-го окремого батальйону морської піхоти. За словами заступника командира військової частини, він відрізнявся від інших військовослужбовців своєю надмірною добротою до тварин, тому навколо нього завжди бігали коти та собаки. Артур був веселим і доброзичливим. Мав багато друзів.
«Він пішов воювати за покликом серця, як справжній чоловік. Він був патріотом, таких дуже мало, як в армії, так і в мирному житті. Коли ми стояли під Горлівкою, то Артур на своїй вантажівці міг проїхати по таких місцях, де інші водії просто відмовлялися це робити», – розповів побратим Микола Ставицький.
«Це доброї душі людина, чоловічисько! Дуже життєрадісний, він чужому щастю радів, здавалося, більше, ніж своєму. І посміхався, підтримував, приходив на допомогу. Таких більше не буде», – додала посестра Анастасія.
Артура Голуба нагородили медаллю «За жертовність та любов до України», орденами Богдана Хмельницького III ступеня та «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Йому надали звання «Почесний громадянин міста Малина» та «Почесний громадянин Малинської міської територіальної громади».
«Між нами відстань від землі до неба. 13 квітня щороку твій день народження, мій сину. Я впевнена, у цей день ти був би в колі рідних, отримав море тепла, любові, вдячності, що ти народився, і усмішок та побажань. Але тобі навіки залишається 27 років земного життя. Зараз у мене є тільки злість і дуже-дуже багато емоцій, чому без тебе, проходить життя... Але є ще дата, яка розділила життя на до і після. Мій милий хлопчик розмовляв зі мною телефоном за годину до смерті. Його слова назавжди звучать у моєму серці: «Мамочка, я трішки зайнятий. Звільнюсь – передзвоню». І все… Телефон мого Артура замовк назавжди, а разом з ним моє життя втратило сенс. Не можу повірити, що Артура більше немає. Я чекаю повідомлення: «Все добре». Сину, знаю, що чуєш, бачиш, відчуваєш мої муки, найкращий світлий промінь мого життя! Скрізь простір час ти досі з нами, та ми з тобою. Воїн живе доти, доки його пам'ятають. Прости мене, Артур, прости за все, що було і чого вже ніколи не буде в нашому житті», – написала його мама Оксана Василівна.
Пам’ять захисника вшанована на мурах Михайлівського Собору в Києві, дошці пам'яті Героїв Малинщини, Стіні пам'яті на території храму в Малині, на території Всеукраїнського храму-пантеону в селі Лішня на Тернопільщині, Стелі пам'яті Малинського ЗНВК «Школа-ліцей №1 ім.Ніни Сосніної». Біля будинку, де жив Артур, облаштували куточок відпочинку, а в центрі Малина в Саду Перемоги висадили дерево в пам’ять про воїна.
Поховали оборонця в рідному Малині.
У нього залишилися мама, молодший брат і син.
