Віталій народився 28 січня 1990 року в селі Томашівка Хмельницької області. Працював на виробництві поліетилену в обласному центрі. Його поважали і колеги, і керівництво. Згодом став начальником відділу. Захоплювався нумізматикою, знався на антикваріаті. Добре знав історію.
У серпні 2023 року Віталій став до лав ЗСУ. Служив у лавах 144-ї окремої механізованої бригади на посаді командира відділення. Псевдо Єнот отримав під час навчань у Латвії: під час завдання з маскування, на обличчя нанесли чорну фарбу, й інструктор сказав: «Ти схожий на єнота, тому будеш Єнотом».
«Під час останнього завдання Віталік дістав поранення. Щоб не ризикувати життям команди, наказав їм відходити. А сам вирішив залишитися, щоб затримати ворога. Побратиму, якому передав командування, сказав: «За будь-яку ціну виведи хлопців і передай моїй жінці, що я її дуже сильно любив». Пізніше хлопці розповідали, що на відео з дронів бачили, як він відстрілювався до останнього. Стріляв так, що окупанти не могли до нього підійти. І врешті закидали гранатами. За час цього запеклого бою команда встигла відійти до місця, звідки її евакуювали. Віталій дав змогу врятуватись побратимам, віддавши своє життя», – розповіла наречена Надія.
Поховали Віталія Гуру в рідній Томашівці.
«До нашого весілля він не дожив 2 місяці Таких, як він, я більше не зустрічала в своєму житті. Він беріг мене, піклувався так, ніби я найцінніший скарб, який він тільки міг знайти. Не все розказував, щоб не хвилювалась. Був максимально ніжним до мене. Але водночас мужнім і відповідальним. Я знала: якщо він взявся за справу, зробить її ідеально. Бо в кожній справі він викладався на всі 100%», – сказала Надія.
У Віталія залишилися двоє дітей від попередніх шлюбів, наречена та її син, батьки, сестра і двоє племінників.
