Ігор народився 27 липня 1973 року в Івано-Франківську. В юності займався боксом. Навчався у професійному ліцеї автомобільного транспорту і будівництва (раніше – професійно-технічне училище №15) на автослюсаря-механіка. Працював за спеціальністю на СТО.
«Ігор дуже поважав батьків і брата. Був люблячим чоловіком і турботливим татом для синів Назара й Андрія. Жив звичайним мирним життям, мріяв, працював, виховував дітей», – написала дружина Ірина.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист країни. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс», де був командиром стрілецького відділення. Був у багатьох гарячих точках.
«Родина, друзі та знайомі чекали на кожен його дзвінок після виходів із позиції, адже він завжди був на нулі. Для своїх побратимів він був мужнім, надійним і відповідальним. Востаннє він подзвонив 17 січня 2023 року і сказав: «Ми йдемо у бій, наберу пізніше», а 22-го ми отримали страшну звістку – чоловік зник безвісти. Як згодом з’ясувалося, Ігор загинув при виконанні бойового завдання», – розповіла дружина.
Ігоря Козака нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «За честь та звитягу».
Воїна офіційно визнали загиблим у квітні 2025 року. Поховати захисника поки не вдалося.
У нього залишилися брат Олег, дружина Ірина, сини Назар і Андрій.
