Павло народився 12 липня 1997 року в селі Прислуч на Хмельниччині. Закінчивши 9 класів місцевої школи, вступив до Шепетівського професійного ліцею, де здобув фах слюсаря-ремонтника та електрогазозварника. Після строкової служби поїхав на заробітки в Чехію. Працював на складі в Празі.
У грудні 2021-го Павло повернувся додому й хотів будувати життя в Україні: мріяв займатися комп’ютерними іграми, вести стріми та створити власний ютуб-канал. Але його планам завадила повномасштабна війна.
25 лютого 2022 року він поповнив лави Національної гвардії України. Спершу служив у Нетішині на Хмельниччині. Потім вирушив у Запорізьку область. Воював поблизу Вербового та Роботиного. З серпня 2024 року перебував на Покровському напрямку. Обіймав посаду оператора БПлА у підрозділі розвідувальних безпілотних комплексів батальйону оперативного призначення 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна.
«Ще змалку Павлік вирізнявся добрим і відкритим характером. Любив тварин, особливо котиків. Він був дуже життєрадісним і веселим, мегатурботливим. Умів дарувати світло навіть у найважчі моменти. Він був особливий – найдобріший, щирий, завжди уважний до інших. Він був завжди усміхненим і з легкістю міг розсмішити кожного. І водночас він був ніжним і неймовірно турботливим сином. Ніколи не жалівся, завжди казав, що все добре», – написала сестра Юлія.
«Коли Павлік повернувся в Україну, всі говорили, що можлива війна. Та він був незламним у своєму рішенні. І відповідав: «Якщо буде – піду служити». На другий день війни він зібрав свої речі та вирушив у військкомат. Попри всю важкість війни, Павлік був втомленим, але не зломленим – так про нього сказав його побратим. Він не мав жодних сумнівів і вважав захист рідної країни своїм обовʼязком. Я втратила частину себе, найкращого братика. Ми завжди були вдвох, завжди всім ділилися і підтримували одне одного. Павлік – приклад справжнього чоловіка. Дякую тобі за позицію, твої принципи та чесність», – додала вона.
Павла Микулича нагородили відзнакою «За оборону України», медаллю «За стійкість та незламність», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Захисника поховали на кладовищі в рідному селі.
У нього залишилися батьки, кохана дівчина та сестра.
