Микита народився 28 лютого 2000 року в місті Краматорську Донецької області. З дитинства захоплювався історією. Після школи вступив на бюджет до Донецького національного університету імені Василя Стуса у Вінниці. Це місто стало для нього по-справжньому рідним, як і Краматорськ, і саме сюди Микита мріяв повернутися після перемоги.
Він був ерудованим і принциповим студентом: досліджував баскський національно-визвольний рух ETA, добре знав новітню історію Європи та Америки, глибоко розумів багатовікову боротьбу України за незалежність. Микита був активним учасником наукових конференцій, історичних турнірів і семінарів, а також засновником і постійним організатором Дискусійного клубу історичного факультету. Був політичним активістом, учасником антифашистського руху та послідовником ідеології Straight Edge. Любив хеві-метал. Був веганом.
У 2021-му Микита здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Історія та археологія». Він прагнув вступити до магістратури. Саме тому на початку 2022 року він був на заробітках у Польщі – збирав кошти на подальшу освіту.
З початком повномасштабного вторгнення Микита повернувся в Україну. Виконував завдання у лавах Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Він служив кулеметником і гранатометником. Також обіймав інші, вже зашифровані, посади. Брав участь у боях за Бахмут, воював на території Серебрянського лісництва, був залучений до наступальних дій на Токмацькому напрямку, зокрема, в селі Роботине, воював на передовій Часовоярського напряму та інших критично важливих ділянках фронту.
«Микита не терпів байдужості. Коли йшлося про свободу, справедливість і гідність – він був у перших рядах. Його активізм об’єднував людей і доводив: кожен із нас може впроваджувати зміни. З ранніх років він захоплювався історією та мріяв стати викладачем, вірячи в силу знань і освіти. Він був вільним і хоробрим, із внутрішньою силою та глибиною, як неосяжні степи Донеччини. Вмів створювати навколо себе простір, у якому народжувалися ідеї, зміцнювалася довіра та відчувалося глибоке відчуття любові до України», – розповіла двоюрідна сестра Катерина.
Захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» II ступеня.
Поховали Микиту Охріменка на Національному військовому меморіальному кладовищі у селі Віта-Поштова на Київщині.
