Максим народився 15 квітня 1988 року в селі Новичі на Хмельниччині. З дитинства цікавився автомобілями, тому вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу.
З 2009 року служив у Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Пізніше працював у будівельній бригаді в Києві, а згодом – на продуктовій базі у Шепетівці. З 2018 до 2022 року був оператором на кар’єрі з видобутку глини.
З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист країни. Служив старшим стрільцем-вогнеметником у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Брав участь у боях за Херсонську, Донецьку та Запорізьку області. Зазнав поранення, а після лікування повернувся на фронт.
«Максим був надзвичайно добрим і щирим. Завжди підтримував інших, а коли було важко йому, ніколи цього не показував. Був доброзичливим і мав багато друзів. Наш позитивчик. Хотів приїхати додому на новорічні свята, та не судилося. Привезли нашого рідного у домовині», – сказала дружина брата Людмила Остапчук.
Захисника нагородили відзнаками «За оборону України», «За поранення», нагрудним знаком «Золотий Хрест», медалями «За хоробрість» та «За заслуги».
Поховали воїна у рідному селі.
У нього залишилися батьки, син, донька, брат і племінники.
