Юрій народився 25 травня 1993 року в місті Шептицький Львівської області. У 2009 році вступив до гірничо-економічного коледжу, де здобув кваліфікацію гірничого техніка-технолога. Згодом закінчив Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» за спеціальністю «Гірництво». У 2012–2016 роках працював кріпильником на шахті «Відродження», у 2019-му був монтажником металевих конструкцій.
Юрій дуже любив гори, мріяв подорожувати з родиною, навчитися кататися на сноуборді та стрибнути з парашутом.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій став на захист своєї родини та країни. Уже наприкінці першого тижня війни він став до лав 63-го окремого батальйону 103-ї бригади територіальної оборони.
«Він був цілеспрямованим, добрим і щирим. Завжди першим йшов на допомогу. Навіть на війні… Щоразу перед виїздом на евакуацію говорив мені: «Киць, я скоро повернусь, все буде добре». А перед останньою поїздкою сказав: «Як я не хочу їхати…». Наче відчував щось. Я просила його відмовитись, а він відповів: «Не можу, там мої побратими». Його останнє повідомлення було: «Киць, будь поруч зі мною». Він ніколи раніше такого не писав…
Я пам’ятаю всі його сюрпризи, подарунки та наші спонтанні подорожі. Діти згадують кожну нашу поїздку. А найменший досі питає: «Мамусь, а чому Миколай татка не приніс?».
Нам дуже його бракує. Він назавжди у наших серцях. Назавжди наш Герой», – написала дружина Уляна.
Юрія відзначили нагородами «За відвагу та вірність Батьківщині», «Ветеран війни». Також йому надали звання «Почесний громадянин міста Шептицького».
«Я бачила, як ти жив. Як ти світлом світився серед війни. Ти сміявся, коли інші мовчали. Ти йшов туди, де боляче, бо не міг інакше. Ти – мій герой. Юро, прости, що світ не вберіг тебе, але ти був, є і будеш. Бо такі, як ти, не зникають. Назавжди в строю, усміхнений добряк Fox», – написала троюрідна сестра Аня.
Поховали воїна на Алеї Слави рідного міста.
У нього залишилися мати Світлана, батько Анатолій, дружина Уляна, сини Захар і Макар, сестра Юля, родичі, друзі та побратими.
