Андрій народився 21 листопада 1976 року в селі Наталине Берестинського району на Харківщині. Закінчив місцеву школу. Опісля навчався в Красноградському професійно-технічному училищі, де опанував професію кухаря. Згодом пройшов строкову службу. Після демобілізації у 1998 році одружився. Влаштувався машиністом цементувального агрегата в АТ «Укргазвидобування». Працював у компанії 27 років. Колеги по роботі пам'ятають його дуже працелюбним, відповідальним і чесним.
Андрій зі школи захоплювався історією та читав багато історичних книг. Ще задовго до війни говорив, що вона неминуча. Так і сталося.
На початку повномасштабного вторгнення, 20 березня 2022 року, чоловік мобілізувався до лав Збройних Сил України. Служив у 43-й окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду майстра-номера обслуги самохідної артилерійської батареї. Побратими дали йому псевдо Батя, бо він був найстаршим і став для них як батько – з ним завжди радилися, а до його порад дослухалися.
«Це була найкраща людина, яку я знала, ми прожили з ним 27 з половиною років, найкращий батько, чоловік і син. Андрюша завжди казав: «Я тут для того, щоб мій син не був на війні». Він був надзвичайно чуйною, доброю, чесною та справедливою людиною. У мене і моїх дітей дійсно була опора, підтримка та надійне плече, яке ніколи не зрадить. Жив заради своєї сім'ї. Досі не віриться, що його немає, дуже бракує його. Цей нестерпний біль не стихає ні на мить. Любимо, пам'ятаємо, сумуємо», – поділилася дружина Любов.
За віддану службу Андрія Трофименка нагородили відзнакою «За оборону України» та медаллю «За участь у бойових діях».
Поховали захисника на Алеї Слави у місті Берестин Харківської області.
У нього залишилися мама, брат, дружина, син та донька.
