Молодший сержант Андрій Котлярський, позивний Кот, загинув 5 травня 2023 року в селі Єлизаветівка Донецької області. Коли разом із побратимами їхав на бойове завдання, в їхню автівку влучила ворожа ракета. Захисник загинув миттєво. Йому було 36 років.

Андрій Котлярський народився в місті Бердичів Житомирської області. Після закінчення 7 класу разом із батьками переїхав на Київщину – в село Білогородка. Здобув вищу освіту у сфері поліграфії. Працював за спеціальністю. Займався спортом, зокрема айкідо. Обожнював ходити в спортзал. Був активістом, мав багато друзів. Любив гори – Кримські й Карпати.

У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Андрій пішов захищати рідну країну. Брав участь в АТО на Донбасі. Під час служби неодноразово отримував відзнаки від командування. Після демобілізації повернувся до цивільного життя.

У перший день повномасштабної війни Андрій був на роботі. Сказав колегам, що йде боронити рідну країну, і попросив відвезли його додому. Звідти пішки вирушив до військкомату. Там Андрію відмовили через велику кількість бажаючих. Він записався до ТРО Білогородки. Після звільнення Київщини разом зі своїм кумом вступив до лав ЗСУ. Служив у підрозділі протиповітряної оборони 1129-го зенітного ракетного полку (в/ч А1232).

Андрій кілька місяців захищав небо над Київщиною, потім із побратимами вирушив на Сумщину. Там за один день вони збили кілька ворожих дронів і ракету. За це захисників нагородили почесними нагрудними знаками «Сталевий хрест».

Цьогоріч у лютому воїн проходив навчання в Німеччині. 27 квітня 2023-го вирушив на Схід України. Загинув через тиждень. Тоді поряд із Андрієм був його кум Микола Ничипорук. Він отримав важкі травми. Помер у лікарні 9 травня – у день, коли ховали Андрія.

«Ми з Андрієм були найкращими друзями зі школи. 8 березня 2022 року, коли вже тривала повномасштабна війна, він прийшов до мене з букетом і шоколадкою. Сказав: «Я за тобою упадаю з 8 класу». Ми почали зустрічатися. Після перемоги планували одружитися. Але не судилося… Андрій був позитивно налаштований, вірив у перемогу. Говорив: «Хто, як не ми? Буду захищати країну, бо не хочу, щоб мої діти й онуки бачили війну», – розповіла наречена воїна Олена.

Воїна поховали у Білогородці.

В Андрія залишилися батьки й наречена.