Андрієві Шипилу було 33 роки. Він загинув орієнтовно в другій половині березня у Бучі. Російські військові закатували Андрія. Загинули також його мама Тетяна, батько Володимир та дядько Олег. Їхні обгорілі тіла після звільнення Бучі Збройними силами України знайшли на перехресті вулиць Старояблунської та Івана Франка.

Андрій Шипило мав рідкісний тембр голосу та любив співати. Тітка Ірина Гаврилюк каже, що його талант розкрився у старших класах. Андрій закінчив Бучанську гімназію №2, потім вступив у Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя та здобув музичну освіту. Усі, хто знав Андрія, зауважують, що він був товариською людиною. Вів Тік Ток, у якому співав, жартував.

«Андрій шукав себе, мав унікальний бас, грав на багатьох інструментах. У будинку родини стояли фортепіано, гітара, завжди звучали музика і спів, – розповідає тітка Андрія Олена Ситник. – Йому було важко в цьому світі, він не розумів наглості, зради…»

Андрій Шипило співав у церковному хорі Бучі, займався у вокальній студії «Хрещатик». Мама ходила на всі його концерти. Часто Андрій їздив з гастролями і за кордон.

Оперна та естрадна співачка й викладачка вокалу Елеонора Дзісяк розповіла, що Андрій був її учнем. Він знайшов її сам і попросив попрацювати над його вокалом, адже хотів стати співаком професійного хору.

«Ми з ним підготували дві пісні. Андрія взяли у Київський професійний хор. Він дуже радів, але мріяв також про хор оперного театру. В Андрія був молодий бас – за статурою, фактурою, тембром. Під час занять він поводив себе дуже чемно. Вихований, завжди подавав мені руку, як справжній джентльмен», – пригадала Елеонора Дзісяк.

Останні два роки з Андрієм Шипилом займався викладач вокалу та музикант Олексій Бєглєцов, він пригадує: «Андрій був скромним у житті, але на сцені розкривався, включав артиста, працював над образом. Це було щиро і від душі».