35-річний лейтенант поліції Антон Білостоцький на псевдо Ван Дамм поліг 29 червня 2024 року в районі міста Торецьк на Донеччині. Ворог впритул підійшов до позицій, почався ближній стрілецький бій. Працювала також артилерія, міномети, безпілотні літальні апарати скидали боєприпаси. Внаслідок цього Антон отримав кульові та уламкові поранення живота та лівої руки. Його евакуювали до стабілізаційного пункту, але по прибутті констатували смерть. Основною причиною стала гостра крововтрата на шляху до стабпункту.

Антон народився в місті Львові. Закінчив Національний університет «Львівська політехніка». Жив у Тернополі. Працював монтажником вікон та дверей. Добре розбирався в металопластикових конструкціях. Також працював на фабриці вікон, де обіймав посади контролера якості, керівника відділу контролю якості та керівника відділу рекламацій. Будь-яку справу, до якої брався, виконував відповідально та скрупульозно. Завжди залишався на позитиві та вірив у краще майбутнє. Багато часу приділяв спорту, та основним захопленням були подорожі. Разом з дружиною відвідав багато країн та планували ще подорожувати.

Під час повномасштабної війни чоловік долучився до лав захисників. Служив в Об’єднаній штурмовій бригаді «Лють» Нацполіції України. Був інспектором взводу та бойовим медиком у штурмовому полку «Сафарі».

У січні 2024 року Антона нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За збережене життя», оскільки він врятував десятки життів на передових позиціях, проводив безпечні евакуації до стабілізаційних пунктів. А вже посмертно його відзначили медаллю «Захиснику Вітчизни».

«Мій чоловік був справді людиною з великої літери. Завжди всім допомагав, ніколи не відмовляв. Рятував життя хлопців, побратими дякували мені на похороні за це. Ніколи не втрачав оптимізму. До останнього вірив, що буде жити, навіть коли його несли пораненого, то казав хлопцям: «Зупиніться трохи, відпочиньте, я все одно буду жити. Поставте телефон в кишеню, я зараз подзвоню дружині і скажу, що в госпіталі». Наша любов була такою, про яку напевно пишуть у казках. Ми жодного разу за 10 років не посварились. Повне взаєморозуміння та підтримка. На жаль, коли чоловік був на бойовому виході, на річницю нашого весілля мені наснився сон, де він каже мені, що не повернеться з виходу. Я почала панікувати, дзвонила побратимам, питала, коли його виведуть. 29 червня зранку побратим повідомив, що Антона поранено, я одразу почала збиратись виїжджати в госпіталь. Але в обід мені повідомили найстрашнішу звістку в моєму житті. Світ рухнув, бо Антон був моїм життям. Тепер я роблю все заради увіковічнення пам'яті про нього», – розповіла Світлана Білостоцька.

Поховали поліцейського на Пантеоні Героїв Микулинецького кладовища Тернополя.

В Антона залишились мама Галина Павлівна, брат Тарас і дружина Світлана.