Старший солдат Артем Лавровський загинув 3 травня 2022 року в місті Маріуполі на Донеччині. Під час виконання бойового завдання на заводі «Азовсталь» отримав поранення, несумісні з життям. Воїну назавжди 21 рік.

Артем народився в місті Козятин на Вінничині. Закінчив школу №2. Продовжив навчання в місцевому міжрегіональному ВПУ залізничного транспорту по спеціальності «Оператор комп’ютерного набору та постачання». Після його закінчення був призваний на військову службу до 12-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. З початку повномасштабного вторгнення став на захист Маріуполя.

«Із початку повномасштабної війни до середини квітня син дзвонив разів п’ять. Востаннє – 18 квітня. Артем подзвонив: «Мам, скоріше всього я не повернуся. Бережи себе і моїх молодших братів. Тільки не плач…». Коли перестав виходити на зв’язок, на гарячій лінії мені ніякої відповіді не дали. А 9 травня повідомили, що син загинув 3 травня. Я як тільки плачу, так і сниться. Просить, щоб не плакала. Останнім часом сниться, яким був у дитинстві. На нього дуже стає схожим найменший мій син. Мені всі говорять: «Дивися, Артем повертається до вас через Максима». Згадуємо, яким він був позитивним і веселим. Із 9 класу захопився автомобілями і мотоциклами. Мріяв подорожувати Україною, мати сім’ю і щасливо жити. Планував після армії одружитися з коханою дівчиною. Клята війна забрала його назавжди», – розповіла мати Лілія Гончарова.

15 травня 2022 року на центральній площі Козятина відбулася спільна молебень у пам'ять про загиблого Артема Лавровського.

В Артема залишилися мама, троє молодших братів, бабуся і тітка по материній лінії.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.