26-річний молодший сержант Артем Полянський на псевдо Левик поліг 16 вересня 2024 року в районі міста Торецьк на Донеччині. Перебуваючи на командно-спостережному пункті, дізнався про майбутній ворожий обстріл, наказав побратимам спуститися у підвал. Сам залишився, аби бути на зв’язку із хлопцями, які перебували у той час на штурмі. Його життя обірвав артилерійський обстріл з боку окупантів.

Артем народився в селі Велика Знамʼянка Запорізької області. Здобув професію машиніста крана у Запорізькому політехнічному центрі професійно-технічної освіти. Працював за професією на заводі «Запоріжсталь», згодом влаштувався баристою у кавʼярню. Мав хист до ремонту. Любив грати у відеоігри, відпочивати на природі та подорожувати. Цікавився історією й автомобілями. Міг годинами не вилазити з Youtube, шукати інформацію та дізнаватись щось нове.

26 лютого 2022 року чоловік долучився до лав захисників. Воював у складі 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Був командиром взводу. Отримав медаль «За відвагу».

«Я дуже пишаюся своїм чоловіком, бо він є прикладом мужності, героїзму, патріотизму та справедливості для всіх нас. Він найсвітліша людина, яку я знала за своє життя. «Та найбільше любив Україну, певно в тому і є та найважча провина моя», – рядки, що характеризують його життєву позицію», – зазначила Альона Полянська.

Поховали воїна на Алеї Слави цвинтаря в Нікополі на Дніпропетровщині, де він жив з дружиною.

В Артема залишились батьки, дружина, рідний дядько, рідна сестра з племінниками, двоюрідний брат, бабуся, дідусь, двоюрідні сестри, племінники та похресниця.