32-річний науковець і боєць ТРО Біжан Шаропов загинув 13 квітня 2022 року біля села Борове на Харківщині. Виконуючи бойове завдання, група українських бійців потрапила у ворожу засідку. Після важкого бою з окупантами зв’язок з ними був втрачений. Тривалий час Біжан та його товариші вважалися зниклими безвісти, однак 2023 року інформація про загибель підтвердилася.

Біжан народився у місті Душанбе – столиці Таджикистану. З 5 років жив із родиною у Києві. Навчався у школах №206 та №218. Саме у шкільні роки у хлопця проявилася любов до біології, що у подальшому сприяло вибору майбутнього фаху. Згодом він успішно закінчив кафедру біології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Навчався в аспірантурі Інституту фізіології НАН України. Крім науки, він також дуже любив Україну. Брав активну участь у Революції Гідності, у 2014-му воював в АТО на Луганщині у складі добровольчого батальйону «Айдар». Потім повернувся до цивільного життя.

У 2016 році Біжан разом із побратимами заснував біотехнологічну компанію. У 2019-му захистив кандидатську дисертацію та почав викладацьку діяльність. Він популяризував науку серед студентів, самостійно розробив курс нейрофізіології, який читав у рідній Могилянці. Став фіналістом конкурсу на Премію Фонду Платона Костюка Наукового товариства імені Тараса Шевченка у США. Виступав з науково-популярними лекціями, писав наукові статті та зробив великий вклад у розвиток науки.

Коли почалася повномасштабна війна, Біжан знову взяв до рук зброю. Приєднався до лав 11-го окремого батальйону спецпризначення 112-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Брав участь у боях за Київщину, Чорнобиль, Харківщину.

«Біжан Шаропов був неймовірним. На нашу першу зустріч він спізнився на чотири години та ще й загубив телефон. Я дуже вдячна, що його зустріла. За безліч лекцій. За нашу поїздку до Львова. За те, що переносив мене на руках через калюжі. За квіти і за незліченну кількість цигарок, які я в нього стріляла. За довжелезні телефонні розмови. За те, що він приїжджав до мене на біофак, коли ми сварилися, і за те, як він грав мені на гітарі мою улюблену пісню. Саме через нього я прочитала всього Лема. Він із однаковим захопленням розповідав про Карла Сагана і про свою маму. І мені неймовірно важко буде носити ці спогади. Дякую за те, що ти мене завше підтримував. Дякую за те, що віддав життя, щоб ми всі могли бути вільними. Я тебе запам'ятаю вічно молодим, зухвалим і відважним», – написала Анастасія Тохтамиш.

«Ти палав, як на сцені. Мав у собі стільки любові. Завдяки тобі я завжди пам’ятатиму, що навіть якщо падають ракети – кожна ніч вартує всього. Честь», – додала Юлія Кочетова.

20 березня 2023 року Біжана поховали на Лук’янівському цвинтарі у Києві.

У нього залишилися мама, безліч друзів, колеги та побратими.