28-річний старший солдат Дмитрій Волонтирець, позивний Дімон, загинув 14 березня 2022 року при виконанні бойового завдання внаслідок ворожого авіаудару по місту Снігурівка на Миколаївщині. Ціною власного життя врятував 11 побратимів.

Дмитрій родом з села Софіївка Миколаївської області. Навчався у Миколаївському національному університеті імені В.О.Сухомлинського, але не закінчив, адже пішов на контрактну військову службу. У вільний час любив рибалити, майструвати та ремонтувати електротехніку, телефони, дивитися наукові програми.

У 2013-2018 роках служив за контрактом у ЗСУ. Був кулеметником 79-ої окремої десантно-штурмової бригади. З 2014 року брав участь в АТО/ООС. Після звільнення оселився з родиною в селі Павлівка рідної області. Працював електромонтером у філії Снігурівського АТ «Миколаївобленерго».

25 лютого 2022 року Дмитрій повернувся до війська, щоб знову захистити свою країну від ворога. Воював у складі 123-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду водія стрілецького відділення. З перших днів великої війни разом із побратимами стримували ворога на підході до Снігурівки. Маючи на озброєнні лише автомати, українським воїнам вдалося взяти в полон російських військових та захопити їхню зброю і техніку.

«Він був найкращим батьком, сином, братом і вірним другом. Дуже любив свою сім'ю, був добрим, чуйним, справедливим! Він любив це життя! Багато часу проводив зі своїм сином, дуже пишався його першими успіхами (читати і рахувати) та мріяв про їхнє майбутнє життя. Дуже любив риболовлю та передавав навички сину», – розповіла сестра загиблого Тетяна.

«Ми познайомилися понад 12 років тому. Він вже тоді був відважним борцем за справедливість, з чіткою позицією, не боявся труднощів, але я відчувала його неймовірну теплоту і щирість, ще тоді я зрозуміла, що з таким чоловіком буду щаслива. І майже щоразу він казав, що я стану його дружиною. Я стала. Наша сім'я була найбільшим щастям для нас, згодом у нас з'явився син – Владислав. З появою сина Дімончик, як ми його називали в колі сім'ї, став дійсно найдбайливішим татком, який завжди був поруч, я навіть інколи дивувалася, як він навіть втомлений, після важкого дня, буде грати у всі ігри, які запропонує син... Майже сім років подружнього життя, п'ять з яких він віддав армії, вже тоді він розумів, що захист своєї держави – це його призначення… 25 лютого 2022-го під приводом, що йде на роботу, пішов до військкомату добровольцем. Він тоді сказав мені, що йде захищати нас з сином, що не допустить, щоб окупанти прийшли сюди. Саме завдяки його упевненості, вірі в нашу перемогу, відвазі, ми не боялися і відчували себе як за кам'яною стіною, а й справді він для нас з сином завжди і був таким. Він не боявся ворога, але дуже хвилювався за нас та своїх побратимів. Мав жагу допомогти та врятувати кожного. Того рокового ранку, 14 березня 2022 року, в місті Снігурівка він врятував побратимів, попередивши всіх про наближення ворожого літака, але сам не встиг сховатися... Ця клята війна розділила наше життя… Мій чоловік Діма хотів жити, ми мріяли про щасливе життя, мріяли виховувати сина, будували плани, планували навіть старість... Він був найкращим із людей, таким і залишиться у моїй пам'яті та в моєму серці», – написала дружина загиблого Анна.

Посмертно старший солдат Волонтирець Д.Г. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Героя в селі Павлівка на Миколаївщині.

Вдома на нього чекали мама, дружина, син і сестра.