Бойовий медик Дмитро Бойчук, позивний Дикий, загинув 22 липня 2023 року при штурмі в районі села Роботине Запорізької області. У червні йому виповнилося 30 років.

Дмитро народився в селі Топільське Івано-Франківської області. Навчався у Вовчанському медичному коледжі. Працював за кордоном. Завжди мав активну проукраїнську та громадянську позицію.

З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік без вагань став на захист України від окупантів. Спочатку проходив службу у складі 115-ої окремої механізованої бригади ЗСУ на посаді снайпера-розвідника розвідувальної роти. Брав участь у боях на Луганщині, зокрема, обороняв міста Рубіжне та Сєвєродонецьк. Отримав поранення, після лікування повернувся на передову. Згодом воював за Піски та Водяне на Донеччині. Через деякий час перевівся до 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура». Там обійняв посаду бойового медика розвідувального взводу розвідувальної роти. Брав участь у штурмах.

«Діма Бойчук – символ щирої та незламної дружби. Приклад для всіх. Розвідник, снайпер-розвідник, старший снайпер-розвідник, снайпер-марксмен, штурмовик, бойовий медик, доброволець! Ким тільки не доводилось бути, захищаючи Батьківщину. Попри все це завжди пліч-о-пліч оберігав найкращого друга-побратима. І загинув, намагаючись врятувати життя йому та іншим Героям, які були в тому бою. Дуже скромний у мирному житті та далеко не скромний на полі бою. Саме таким його памʼятають ті, хто був з ним. Ніколи не просив допомоги, не жалівся. На запитання «Як ти?» відповідь була вже відома: «Все ок. Як ти?», «Все добре. Як у вас там?», «Норм. Як ти?». При цьому перебуваючи в найгарячіших ділянках фронту. До першого поранення мало хто знав, де він. Оскільки не хотів, щоб батьки дізнались, що на війні. Чуйний і турботливий син, брат, хрещений батько маленькому племіннику, коханий. Його не цікавили нагороди та грамоти. Пріоритети в житті були зовсім інші. Назавжди 30. Назавжди в строю та памʼяті!» – розповів Микола Гайдейчук, з яким вони разом проходили строкову службу у 2013-2015 роках.

Поховали Героя у рідному селі.

Вдома на Дмитра чекали батько, сестра, дівчина та інші рідні. Мама померла від раку за 40 днів до його загибелі.