Старший солдат Дмитро Дубенчак, позивний Рапіра, загинув 29 жовтня 2022 року в селі Павлівка на Донеччині. Українські захисники опинилися в оточенні, проте не захотіли здатися у полон і вступили в бій. Завдяки цьому вдалося спинити наступ ворога. Захиснику було 38 років.

Герой народився в місті Ірпінь на Київщині у сім'ї юриста та інженерки-технологині швейного виробництва. Прадід захисника Вадим Щербаківський був радником першого президента Михайла Грушевського, прадід Лев Дробін був Січовим стрільцем. Діди брали участь у Другій світовій війні.

Дмитро закінчив місцеву школу № 2. Навчався також в Ірпінській школі естетичного виховання по класу фортепіано. Згодом вступив у Національний авіаційний університет, де здобув кваліфікацію за напрямом «Обслуговування повітряних суден». Працював на державному підприємстві «Антонов» техніком першої категорії. В останні роки їздив на заробітки у Польщу й Чехію.

Дмитро був вірянином «Ірпінської біблійної церкви». Відповідав за паркування під час служінь, брав участь в організації дитячих таборів. Коли жив за кордоном, відвідував богослужіння у місцевих храмах.

«Він був добрий і дуже ревний до правди і справедливості, чутливий до горя і проблем інших, швидкий на допомогу і підтримку для своїх друзів. Дмитро був люблячим сином, гарним другом, мужнім і самовідданим бійцем та патріотом України», – розповіла сестра Дарія Дубенчак.

Чоловік займався єдиноборствами і відвідував тренажерний зал. Брав участь у талант-шоу, де розбивав цеглу руками. Захоплювався грою в шахи, колекціонував монети. Він був дуже відповідальний і цілеспрямований: захотів навчитися грати на гітарі – навчився, поставив ціль вивчити англійську мову – вивчив, захотів купити авто – купив.

У серпні 2021 року Дмитро Дубенчак підписав контракт із ЗСУ. Рідним сказав, що не боїться померти за Україну. Служив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був старшим солдатом гранатометного взводу першої роти першого механізованого батальйону.

З 29 жовтня 2022 року Дмитро перебував у статусі зниклого безвісти. Через два місяці рідні дізналися, що він загинув у нерівному бою з окупантами.

Захисника поховали на Алеї Слави в Ірпені. У Дмитра залишилися батьки, дві сестри й бабуся.