Молодший сержант Едуард Шевчик загинув 11 лютого 2024 року в бою біля села Гаврилівка, що неподалік від Краматорська Донецької області. Захиснику було 29 років.

Едуард Олександрович народився в селі Медведівка Черкаської області, але ріс в селі Трушівці. В родині було двоє братів, яких мама підняла на ноги сама. Навчався в Трушівській школі. Потім закінчив Черкаський вищий професійний ліцей №17 за спеціальністю електромонтажника з освітлення та освітлювальних мереж. У 2014-2018 рр. проходив службу в ЗСУ, спочатку був строковиком, а потім підписав контракт. Після звільнення переїхав до Києва та влаштувався у ТОВ «Нова пошта», де працював понад 3 роки. Любив активний відпочинок. Обожнював подорожі, купання на річці, прогулянки в Чигирині. Дуже любив свій край. Мав інженерні здібності, міг полагодити будь-який прилад, навіть смартфон.

У березні 2022 року чоловік добровільно знову пішов на військову службу до ЗСУ. Служив у 46-ій окремій аеромобільній бригаді. Обіймав посаду оператора відділення радіоелектронної боротьби. Спочатку брав участь у звільненні Київщини. З часом його локації пересувалися все далі на схід. Воював на Донецькому та Запорізькому напрямках.

Свою долю Едуард зустрів там же, на фронті. Його кохана працювала психологом у військовій частині, де служив хлопець. Почуття були взаємні. У липні 2022 року пара одружилася, у Києві відгуляли весілля. А у квітні 2023-го в подружжя народився син. Проте чоловік бачив маля всього два дні. Більше молодий батько з фронту не повертався. Згодом, восени, бригаду перекинули на захист Донеччини. Едуард казав, що не може брати відпустки, залишати своїх у пеклі, послаблювати прикриття. Він мав більше 10 контузій і наприкінці життя вже погано говорив.

«Він мені казав: малий, виростеш, я тебе заберу до себе на роботу на «Нову пошту». Компанія хороша, йому там було дуже весело, по оплаті добре, з людьми подружився. Він гарно працював, відповідально, мав перспективи: останній період фактично виконував обов’язки старшого оператора і чекав, коли офіційно підвищать. Він був сміливим, мужнім, дуже відповідальним, гарно ставився до своїх людей, мав високі бойові результати – так про нього розповідали керівники… Нереалізованих мрій у Едуарда залишилось дві: виростити сина і побачити Америку. На жаль, маленький Тимофій ніколи не відчує батькових обіймів», – розповів брат загиблого Назар.

Поховали десантника в рідному селі.

Вдома на Едуарда чекали дружина, син, любляча родина та друзі.