Підполковник Елеонора Дідковська загинула 30 липня 2023 року під час ворожого авіаудару по позиціях українських захисників у місті Оріхів Запорізької області. Військовій назавжди залишилось 34 роки.

Елеонора народилася в селищі Коцюбинське Київської області. Навчалася в середній школі №18. З дитинства займалась спортом. Свій вибір зупинила на футзалі. У складі клубу «Біличанка-НПУ» була десятиразовою чемпіонкою України з футзалу. Виступала за збірну України з футзалу. Була серед тих спортсменок, які взяли участь у першому матчі жіночої збірної України з футзалу у 2007 році.

Та було в неї й інше захоплення: військова топографія. І при виборі подальшого заняття воно і переважило. У 2007 році Елеонора стала курсанткою Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Після закінчення навчання служила у багатьох місцях. Брала участь у російсько-українській війні від самого її початку – з 2014 року. Була на різних напрямках. У 2023 році стала лауреаткою премії Кабінету Міністрів України за розроблення і впровадження інноваційних технологій.

«Коли ми закінчили курс для інструкторів, до нашої групи доєдналась Еля. У нас було буквально 15-20 хвилин до інформування інструкторів по результатах іспиту і Еля натхненно почала розповідати про сенси та важливість, про моменти, які мають бути включені в програму навчання. Я дивилась на неї і була в легкому шоці, настільки тендітна, красива Еля не асоціювалась у мене із званням підполковник і армією в цілому. Вона була сміливою і рішучою, і обрала складний шлях до спільної перемоги. Їй вдавалось легко достукатись до будь-кого, професійно і доступно пояснити будь-яку тему. Еля випромінювала впевненість, щирість і абсолютне володіння своєю професією», – сказала Олександра Брісова.

У листопаді 2022 року Елеонора пройшла відбір до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Згодом стала начальницею оперативного штабу.

«Тендітна жінка, вона своїм професіоналізмом встановила для нас недосяжну планку. Коли вона розповідала, ми відкривали рота і мовчки хапали інформацію. Нестандартне мислення, енциклопедія досвіду і військових знань. Профі найвищого ґатунку. Ніхто з нас не міг з нею зрівнятися, навіть ті, хто так не думав… і не думає досі. Ця невисока дівчина могла легко заткнути за пояс половину наших генералів (а, може, й більше). Це саме та людина, яка всю свою службу непомітно робила роботу за спиною «героїчних бойових офіцерів», – додав побратим Ігор Хмилевський.

«Вона добре зналася на картах, що для мене було вищою математикою. Одразу могла сказати, де краще прокласти шляхи висування. Розбиралася в мінних загородженнях, фортифікаціях, у тому, як правильно й де облаштовувати позиції, на якій висоті, на якій низині. Могла плюс-мінус сказати, з якої позиції ворог почне нас бачити, яку краще зайняти, щоб мати перевагу у веденні вогню. Ці знання даються не лише в інституті: було видно, що вона має великий практичний досвід. Особисто мене це захоплювало», – розповіла посестра Олена Олександрівна.

«Коли вперше побачив Елеонору, вона посміхалась. Вона в принципі багато посміхалась. І я радий, що такою вона зостанеться в моїй пам’яті. А пам’ятати безперечно є що. Її таланти, культура і внутрішній стрижень сильно виділяли Елеонору на фоні багатьох. З нею завжди було про що поговорити і їй можна було довіряти. В усіх операціях, в яких я брав участь, з плануванням мені допомагала саме Елеонора. І вже по результату можу стверджувати, що вона не раз врятувала і моє життя, і моїх побратимів. Також вона мене навчала, коли я просив її, і жодного разу не відмовила. Мені не доводилось зустрічати в армії більш фахову людину, ніж Елеонора. Вона вберегла багато життів, але нам не вдалося вберегти її. Це велика втрата не лише для нас, хто знав її особисто, а й для усієї армії і навіть для України», – зазначив побратим Валерій Маркус.

«Елеонора – це багатогранна особистість! Організовувала збори коштів на потреби ЗСУ, на які купувалася вкрай необхідна для війни техніка. Вона згуртувала навколо себе друзів та знайомих, які й наразі продовжують ті волонтерські ініціативи, які вона започаткувала. А це – окрім постійних благодійних зборів – волонтерське виробництво саперних наборів, мапників, військової амуніції», – сказав волонтер і друг Сергій Бавзенюк.

«Тендітна, великі карі очі і …. посмішка! Такою її запам’ятають! Такою її виховали батьки! Мама Ірина, тато Сергій, які її підтримували і допомагали. Вони виховали і виростили Еліного сина. Вона дуже цінувала кожну хвилину із своїми рідними! Її заповітною мрією було подорожувати із сім’єю і мати вільну Україну! Вона була дійсно її патріоткою. На ранок 31 липня повинна була виїздити у відпустку додому. Але за день до цього ворожий обстріл забрав життя багатьох військових…» – написала подруга та волонтерка Вікторія Шапран.

У червні 2022-го військову нагородили орденом Данила Галицького, а посмертно – орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Поховали Елеонору в рідному селищі.

У неї залишились мама Ірина, батько Сергій, син Тимофій, інші рідні, безліч друзів, побратимів і посестер.