43-річний Ігор Боцман з села Співаківка Харківської області загинув 16 квітня 2022 року, коли допомагав людям евакуюватися з Ізюма. Російські окупанти відкрили вогонь по його автівці.

«Мого чоловіка всі поважали. Хто тікав з Ізюма, приходив до нас. Людям не було куди бігти, бо мости позривали. А заморозки були до 20 градусів. Тому ми людей обігрівали, годували. Поруч будинка маємо ще дві хати. Так ми прийняли 80 осіб. Декого я навіть не знала на ім'я», – розповідає Катерина, вдова Ігоря Боцмана.

16 квітня 2022-го він поїхав забирати на переправі через річку людей, що втекли з Ізюма. Перед виїздом попросив дружину зварити до його повернення борщ, та дорогою назад його машину розстріляли в лісі окупанти. Разом з Ігорем загинув ізюмський волонтер, який накрив собою одну з пасажирок. Поранення легень отримав брат Ігоря.

«У чоловіка була дуже роздроблена нога і поранення в спину. Він напівпритомний довіз людей і помер. Того ж дня Ігоря поховали на місцевому кладовищі. Я прийняла так багато заспокійливого, що мало пам'ятаю. Розповідали, як через обстріли касетними снарядами люди на колінах вилазили з кладовища», – продовжує Катерина.

Наступного дня вона з дітьми виїхала зі Співаківки. Найбільше переживала за свого сина, якому тоді було 14 років.

«Він все біг до окупантів помститися за батька, бо в ньому душі не чув. Ловили його біля лісу. Треба було хлопця рятувати», – каже Катерина.

Ігор Боцман народився у Співаківці. 20 років працював в лісництві. У 2014-2015 роках воював в АТО в складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Останніми роками був водієм у фермерському господарстві.

«Добра, чуйна людина. Навіть мухи не міг образити, – згадує чоловіка дружина. – До нього все село зверталося по допомогу. Був майстром по дереву. Любив ремонтувати техніку. Був щасливий, коли після АТО його взяли водієм. Дали вантажівку, останнім часом їздив на МАНі, то він в ньому і жив».

В Ігоря Боцмана залишилися дружина, донька, син, мати і брат.