36-річний молодший сержант Ігор Дорошенко, позивний Полтава, помер у Полтавській лікарні 2 квітня 2023 року внаслідок важких поранень. 16 січня отримав їх у бою з ворогом за місто Соледар на Донеччині. Лікарі боролися за життя воїна до останнього, проте серце захисника не витримало.

Ігор родом з міста Полтава. Навчався у міській школі №26. Потім закінчив Київську національну академію МВС. Працював оперуповноваженим Полтавського відділу карного розшуку МВС України УМВС карного розшуку.

Від початку російсько-української війни 2014 року чоловік захищав цілісність та незалежність своєї держави. Спочатку воював у складі батальйону «Полтава», потім підписав контракт із 95-ою окремою десантно-штурмовою бригадою ЗСУ. У 2016-2020 роках брав участь в АТО/ООС. За роки військової служби обіймав посади: стрілець-помічник гранатометника, снайпер, командир відділення.

З початком повномасштабної війни Ігор повернувся на службу та боронив Україну у лавах 46-ої окремої аеромобільної бригади на посаді головного сержанта розвідувального взводу.

За весь період служби захисник був неодноразово відзначений нагородами, зокрема, «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «За участь в антитерористичній операції», «За військову доблесть», «За вірність народу України» ІІ ступеня, «Ветеран війни», «За оборону Києва», а також орденом «За мужність» ІІІ і ІІ ступеня (другим нагороджений вже посмертно).

«Ігор був опорою для усієї родини. Він був прикладом мужності, чесності, вимагав справедливості завжди і в усьому. Був справжнім, завжди прямо говорив правду в очі, не боячись нікого і нічого. Був неймовірно доброю, щедрою і товариською людиною. Завжди готовий прийти на допомогу. Серед друзів та побратимів користувався беззаперечним авторитетом. Сильний духом, відважний, справжній патріот України. Із перших днів вторгнення російської армії ще у 2014 році став на захист Батьківщини зі словами: «Не допущу, щоб ворог прийшов у мій дім!». Навіть у найскрутніші часи в Ігоря все було добре. Ніколи не скаржився та не вихвалявся своїми здобутками, яких було чимало. Впевнено йшов по життю зі словами «Нема біди». Отримавши поранення, мужньо боровся за життя, швидко йшов на поправку та не міг дочекатися, коли повернеться у стрій до побратимів. Але операція, яка мала би бути фінальною, стала фатальною… Ігор горів любовʼю до життя, мріяв будувати майбутнє у вільній, незалежній Україні, ростити сина, народити донечку та висадити півонії перед вікнами коханої дружини. Ігор назавжди залишиться невідʼємною частиною нашого життя», – розповіла сестра воїна Людмила.

Поховали Героя на Меморіалі героїв війни Затуринського кладовища, що під Полтавою.

В Ігоря залишилися батьки, сестра, дружина, син, рідні, друзі та побратими.