Майор Ігор Гаврилюк, позивний Інгвар, загинув 13 липня 2022 року у бою з окупантами в районі села Дементіївка на Харківщині. Офіцеру було 58 років.

Ігор народився і жив у Києві. Там закінчив Національний авіаційний університет. У 1984-1986 роках проходив строкову службу у військах зв’язку. Потім понад 20 років служив у підрозділах радіоконтррозвідки СБУ. Звільнений у відставку у званні майора. Любив читати, особливо книги з історії. Чудово грав у шахи, мав відмінне почуття гумору. Полюбляв радіо- та фотосправу. Своїми руками створював казку у старенькій «хатинці-дачі», де побудував, як він сам казав, «вівтар безумства». Зробив усе досконало та красиво.

У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Ігор отримав зброю та чергував на блокпостах на в’їзді в Київ. Згодом став старшим і перевіряв там порядок несення служби підлеглими.

«У кінці лютого, після нападу країни-терориста, стояли сильні морози, які посилювалися вітром. Під час перевірок та змін нарядів Інгвар пропонував всім по стаканчику кави, яку він власноруч готував і носив з собою. Інгвар назавжди залишиться в моїй пам‘яті людиною з виключним почуттям гумору. У нього завжди був напоготові якийсь анекдот або смішна історія», – згадує побратим Шаман.

«У той момент, коли вили сирени, був собачий холод, періодично спалахувала стрільба та всі чекали на ДРГ ворога, кілька ковтків ароматної гарячої кави сприймали, як пік насолоди, як подарунок вищих сил. Ті моменти я не забуду ніколи», – розповідає побратим Сержант.

Вже під час комплектування 242-го батальйону 241-ї окремої бригади територіальної оборони (в/ч А4081) Інгвар підбирав людей на командирські посади. Його ж призначили заступником начальника штабу з мобілізаційної роботи. Влітку їх підрозділ направили на оборону Харківської області, де Ігор і прийняв свій останній бій.

«12 липня 2022 року Інгвар приїхав на КСП в Дергачах. Ми обійнялись, а він: «У мене є класна кава, завтра поп’ємо». Це було близько 23:00. А зранку, 13-го, ми взнали, що він тяжко поранений і не виходить на зв’язок. Коли приїхали забирати, Інгвар лежав обличчям вниз з перетягнутою джгутом рукою. Коли за допомогою «кошки» його перевернули, виявилось, що під тілом – граната та особистий пістолет ТТ. Навіть тяжко поранений він був готовий прийняти бій та не збирався здаватися», – розповідає Шаман.

«Був дуже доброю та чуйною людиною, переживав за підлеглих, опікувався ними. Його знали і поважали дуже багато бійців також і з інших батальйонів. Як приклад: заїжджають керівники (комбат, начштабу) 242-го бату в бригаду, з ними в машині Інгвар. Стандартна процедура надання та перевірки документів. І тут один із бійців пізнав Інгвара: «А, вони з Інгваром! Проїжджайте!»… Після війни запрошував всіх на дачу на своє авторське віскі, яке навчився готувати за особливим рецептом. Був гурман. Таким він і залишиться в нашій пам‘яті», – каже побратим Вадімич.

Посмертно майор Гаврилюк І.В. нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Поховали офіцера у рідному Києві.

Вдома на Ігоря чекали мама, брат, дружина і син.