Солдат Ігор Гнатюк, позивний Вікінг, загинув 19 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Синьківка Куп'янського району Харківщини. Воїну було 26 років.

Ігор був уродженцем міста Тернопіль. Навчався на електрозварювальника у вищому професійному училищі технологій та дизайну. Після випуску трохи попрацював, але був призваний на строкову військову службу. Дуже любив музику, риболовлю та футбол. Захоплювався колекціонуванням та виготовленням ножів ручної роботи. Особливо любив реставрувати старі вироби, ще з Другої світової війни. Після перемоги планував відкрити свою майстерню.

У перші дні повномасштабної війни Ігор добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Спочатку був розподілений у Тернопільський зональний відділ Військової служби правопорядку. Виконував завдання на Харківському та Донецькому напрямках. Згодом його перевели до 116-ї окремої механізованої бригади. Там служив стрільцем-зенітником у зенітно-ракетному взводі. Воював на Куп'янському напрямку.

Позивний отримав через те, що обожнював історію вікінгів. Дуже любив фільми на цю тему та музику із скандинавськими мотивами. Відрощував бороду. Командир Ігоря за місяць сам придумав позивний, навіть не підозрюючи про його вподобання. Говорив, що Ігор схожий на воїна-вікінга.

«Ігор був дуже світлою, щирою та доброю людиною. Надійним другом, який ніколи не відмовляв і підтримував усіх. Найкращим сином для матері та цілим світом для мене. Моє кохання, моє життя! У нас мало бути ще все життя попереду: сім'я, діти (він завжди хотів сина). У відпустці мали нарешті одружитись. Не встигли... Коли почалась повномасштабна війна, він самостійно у перші дні пішов добровольцем у військкомат. За словами його командира, це був один з його найкращих людей за весь час. Завжди підтримував побратимів. Казав, що вони для нього – брати. Ігор не скаржився, а завжди говорив, що це його обов'язок, що все буде добре і треба лиш трішки зачекати. Він пішов на цей шлях самостійного і пішов з високо піднятою головою. Дуже любив тварин. У нас навіть є кицька, яка його просто обожнювала. Любив пісні під гітару з друзями. Любив цей світ та життя. Віддав за нас усіх найдорожче», – розповіла його кохана Сніжана.

Поховали воїна на Алеї Героїв Микулинецького кладовища Тернополя.

Вдома на Ігоря чекали мама, сестра, бабуся та наречена.