Молодший сержант Ігор Гусєв, позивний Хотабич, загинув 21 грудня 2022 року біля села Стельмахівка Луганської області. Під час виконання бойового завдання геройськи поліг у танковому бою з окупантами. Захиснику було 32 роки.

Ігор народився у Маріуполі на Донеччині. Отримав вищу освіту у Маріупольському державному університеті. Кілька місяців працював юристом у приватній компанії. А потім вирішив робити кар'єру в галузі будівництва: спочатку був будівельником, згодом – бригадиром, останні 7 років керував зведенням об'єктів. Любив рибалити і відпочивати біля моря. Обожнював книги Жуля Верна й Артура Конан Дойля. Цікавився археологією й історією. Любив собак. Дуже подобалася українська музика, особливо – військово-патріотичні пісні.

З початком повномасштабного вторгнення Ігор вивіз дружину і дітей за місто. А сам залишився в Маріуполі. Разом із друзями об'єднався в групу допомоги. На велосипедах вони курсували районом і рятували місцевих: витягували з-під завалів, доставляли до лікарні, допомагали з евакуацією. Після одного з авіаударів Ігор під обстрілами витягнув з-під завалів трьох людей: бабусю, матір і 6-річного хлопчика. Іншого разу, коли ракета влучила в багатоповерхівку і там почалася пожежа, він врятував 30 літніх людей, які опинилися у вогняній пастці в підвалі будинку. А трохи пізніше допоміг дістатися до лікарні літньому чоловіку, в якого після поранення почалася гангрена. Сам знайшов крісло колісне. На ньому віз хворого до медзакладу під обстрілами 3 км.

У середині квітня 2022 року Ігор вибрався з Маріуполя через мінні поля. Йому вдалося виїхати до Львова. Там він відразу пішов до військкомату. Через два дні у складі 103-ої окремої бригади територіальної оборони вирушив захищати рідну країну. Був командиром відділення. З перших днів служби перейшов на українську мову. Воював у Донецькій, Харківській та Луганській областях. У вересні 2022 року врятував побратимів з палаючої техніки, яка підірвалася на ворожій міні. При цьому сам був поранений і отримав контузію. У день, коли загинув, також врятував побратима.

«Ігор міг би спокійно залишитися у Львові. Але цього варіанту він навіть не розглядав. Після того, що пережив у Маріуполі, знав, що має захищати Україну. Його навіть не хотіли брати до війська, бо не стояв у Львові на обліку. Але він добився свого. На війну поїхав рядовим, але дуже швидко став командиром відділення. Останні кілька місяців виконував обов'язки командира взводу. Ігор був принциповим. Якщо за щось брався, то викладався на всі сто. На війні він повністю втратив страх. Не боявся нічого. На похованні побратими казали: «Ми інколи його стримували. Бо часом був аж надто сміливий», – сказав Олег Гусєв, батько Героя.

«Ігор мав золоті руки. За що б він не брався, все у нього виходило. Любив будівництво і море. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Навіть, якщо це займало час, який міг би провести з родиною, чи коштувало дуже дорого. Якщо обіцяв – завжди виконував. Ігор – справжній Герой. У Маріуполі він рятував чужих людей, ризикуючи власним життям. Я називаю це людяністю. Коли бачиш таке, змінюється світогляд. І змінюються цінності», – додала подруга Марина Мандровська.

За особливу мужність і високий професіоналізм Ігор неодноразово отримував відзнаки й нагороди. Зокрема, був нагороджений Грамотами Львівської обласної ради і командування бригади. Посмертно отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Захисника поховали в Києві на Берковецькому кладовищі 30 грудня 2022 року.

В Ігоря залишилися батьки, дружина, син і донька.