Десантник Ігор Кузнєцов загинув 13 липня 2022 року в бою біля міста Сіверськ на Донеччині. Того дня близько ворожі танки намагалися прорвати лінію оборони на ділянці, яку захищав підрозділ Ігоря. Один з них розстріляв їхні позиції. Ігор прикрив собою заглиблення, до якого вскочили бійці, врятувавши життя п’ятьом товаришам. Йому назавжди залишилось 30 років.

Ігор народився в родині шкільних вчителів у місті Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Закінчив школу із золотою медаллю. Потім навчався на факультеті прикладної математики Дніпропетровського національного університету імені О.Гончара. Дуже любив тварин. Мав міцний характер і тверді переконання.

З початком російсько-української війни 2014 року вирішив їхати на фронт. Батьки намагалися умовити не йти, але Ігор зробив свій вибір. Разом із друзями він пішов боронити схід. Був у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор». З кінця 2014-го вони тримали оборону в Пісках. Ігор був серед «кіборгів», які захищали Донецький аеропорт. Воював біля Авдіївки та в інших гарячих точках. У 2016-му повернувся до цивільного життя. Спочатку з товаришем намагалися відкрити власну справу, але не вийшло. У 2018-му пішов працювати в «Нову пошту» приймальником, паралельно готувався до вступу в духовну семінарію. Він мав величезне бажання стати священнослужителем, проте водночас хотів повернутися в армію. Як каже батько, хотів поєднати ці дві свої сутності, стати військовим капеланом.

Проте в 2021 році Ігор підписав контракт із ЗСУ і знову пішов служити. Вивчився на оператора розвідувального комплексу «Лелека-100» та став командиром екіпажу аеророзвідки 81-ої окремої аеромобільної бригади. З перших днів вторгнення разом із побратимами боронив Харківщину, Сумщину, Запоріжжя, Донбас. Побратими його любили та поважали, називали «очима неба», «лелекою».

У квітні 2022-го був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«З Кузнєцом я познайомився в 2014 ще на учебці. Коли всі кучкувались біля шаф, щоб поїсти тушонки та випити чаю із солодким, він одягав броник і присідав. Сильний, розумний і спокійний. Дратувався лише, коли заходила мова про ворога або про внутрішню кухню, коли не давали працювати. Він вірив у Бога і Бог вірив у нього. Відкрив мені чудовий храм на Дніпропетровщині: з синіми павичами, озером, зефіром на причастях, червоно-чорним прапором на в'їзді на територію. Восени 2015-го я поїхав з бази ДУКу. Знову з Кузнєцом ми зустрілись на Запорізькому напрямку уже під час повномасштабної війни. Він – десантник, який вправно корегував арту і був чудовим оператором «Лелеки». Я вірю, що він посміхається десь поруч з апостолом Петром та дивиться тепер на землю через птахів, і каже, кого і де потрібно берегти», – написав про загиблого побратим Максим Кривцов, який також загинув на війні 7 січня 2024 року.

Поховали Ігоря в селі Рубанівське на Дніпропетровщині.

У нього залишилися любляча родина, багато друзів і побратимів.