Старший сержант Ігор Моторко прийняв свій останній бій 20 березня 2022 року в місті Попасна на Луганщині. Під час бойового зіткнення з ворогом потрапив під масований артилерійський обстріл. Воїну було 36 років.

Ігор народився в селі Виноградівка Миколаївської області. Там закінчив 9 класів. Опісля з матір'ю переїхав на її батьківщину – в село Вичівка на Рівненщині. Закінчив там школу. Строкову військову службу проходив у Сумах. Згодом підписав контракт. До 2018 року брав участь в АТО/ООС. Опісля продовжив службу водієм реанімобіля в медичній роті 14-ої окремої механізованої бригади. У травні 2021 року знову підписав контракт.

Із початком повномасштабного вторгнення Ігор перебував на передовій. Був нагороджений медалями за участь в АТО/ООС, а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.

«Ігор був сином моєї рідної сестри Ніни. Мав спокійний характер, допомагав мені, як приїжджав, бо маю інвалідність. Змалечку мріяв бути військовим. Із 2014 року перебував у зоні АТО. Продовжував контракти, щоб бути поряд із побратимами. А потім у його матері виявили важке захворювання. І восени 2021 року вона померла. Ігор був якраз на передовій. Командир не відпустив на похорон. Дозволив приїхати на 40-й день. Окрім мене, в Ігоря не було рідні. Я йому періодично висилав посилки з тим, що було потрібно. Востаннє говорили з ним за три дні до трагедії. Ігор просив вислати смаженого соняшникового насіння. Я спитав, може ще ковбаси чи тушонки. Але він сказав: «Не треба, бо не дійде. Тільки насіння присилайте». Я накупив багато пачок, але не встиг відправити. В інтернеті прочитав, що Ігор загинув. А потім до мене приїхали з військкомату і підтвердили, що це дійсно так», – розповів рідний дядько захисника Микола Моторко.

Поховали Ігоря 26 березня 2022 року в селі Вичівка поряд з матір’ю. Його побратими поставили обом пам’ятники.

На фасаді місцевої школи встановили меморіальну дошку на честь захисника.

В Ігоря залишився дядько по лінії матері.