Матрос Ігор Петрівський на псевдо Халк загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Новомайорське Донецької області. 10 вересня 2023 року, опинившись в самому пеклі подій, Ігорю і його чотирьом побратимам вдалося прорватися. Вони взяли висоту, яку ніхто з попередників не міг захопити. Закріпившись там на певний час, воїни потрапили в оточення ворога. Четверо захисників героїчно загинули, ще один військовий отримав важкі поранення. Пʼять місяців Ігор вважався зниклим безвісти. 20 березня 2024 року батьки отримали 99% співпадіння по ДНК та, приїхавши до столичного моргу, опізнали Ігоря.

Народився Ігор на Львівщині у місті Судова Вишня. Після школи вступив до Львівської філії Київського національного університету культури і мистецтв, де здобув фах режисера кіно та телебачення. Був гітаристом та одним із вокалістів місцевого музичного гурту «Драйвові хлопці», в якому працював понад 10 років. Разом із гуртом він приносив людям святковий настрій, оформляючи музичний супровід події.

Під час повномасштабної війни, у липні 2023 року, Ігор був мобілізований. Після військової підготовки доєднався до 35-ї окремої бригади морської піхоти, служив стрільцем-снайпером і штурмовиком. Після похорону Ігоря його батькові подзвонив побратим. Він сказав: «Я був з ним до останніх секунд його життя. Ваш син – Герой. У всі численні бої він йшов перший, не боявся зовсім нічого. Люди, яких він вів за собою, бачили його відвагу, мужність, починали вірити у власні сили. Перед загибеллю він розбив колону окупантів, знищив одиницю техніки і, пожертвувавши собою, допоміг закріпитися нашим хлопцям. Ігор попросив мене, щоб у випадку його смерті я вам сказав: все, що він тут робив, – він робив заради доньки, батьків та дружини. Він попросив передати, що любить вас усіх понад життя…».

«З перших днів воєнної підготовки, Ігор демонстрував гарні результати: з 10 пострілів усі потрапляли у ціль. Він проявляв цікавість до стратегій та воєнних тактик. Розповідаючи про свої успіхи батькам, наголошував, що «якби не війна, мені б дуже навіть сподобалось бути військовим і займатися цією справою». Ігор – найкращий тато для своєї донечки. Зірочку з неба міг дістати, аби його донечка Іларія посміхалася. Він свою любов до неї висловлював у соцмережах, додаючи до кожного допису щирі фото, на які тепер неможливо дивитися без сліз. Він писав: «Я знаю цю дівчинку. В одну мить, одним своїм першим криком вона заповнила фарбами усе моє життя назавжди», «Такі оченятка лише у доньки. Від цього погляду я відчуваю крила». На жаль, не довго Ігорю судилося тішитися батьківством. Війна забрала нашого Героя, коли маленькій Іларії було лише 3,5 роки. Немає слів, щоб описати біль, з яким щоденно ми живемо. Лишається тільки сподіватися, що там, де зараз Ігор, немає ні смутку, ні болю. Там затишно, спокійно, тихо. Вічна памʼять тобі, Ігорю. Ти завжди в наших серцях. Пам’ятаємо, любимо, доземно вклоняємося», – розповіла сестра Тетяна.

Поховали захисника у рідному місті.

В Ігоря залишились донька, дружина, батьки та сестра.