Старший сержант Ігор Шастун, позивний Маяк, загинув 1 квітня 2022 року в місті Маріуполі Донецької області від удару російської авіабомби. Захиснику було 29 років.

Ігор народився та виріс у Маріуполі. Був спокійним і розсудливим. У 10 років на нього звернув увагу тренер із баскетболу.

«Ми перевели сина в школу №28, у спортивний клас для хлопчиків-баскетболістів, де він і закінчив 9 класів. По своїй натурі Ігор дуже повільний, але коли виходив на майданчик, то це був найазартніший гравець, лава запасних для нього була карою. У 14 років він дуже травмував коліно. Через це не зміг стати професійним спортсменом, але грав у баскетбол до кінця життя», – розповіла мама захисника Неля Шастун.

Ігор закінчив Маріупольський електромеханічний технікум за спеціальністю «Комерційна діяльність». У 2011 році вирішив вступити до Школи міліції, але для цього потрібно було пройти строкову службу. Тому хлопець пішов до військкомату.

«Для мене це був шок, адже в нього була травма. Коли син прийшов додому, я влаштувала йому «взбучку», на що він відповів: «Мамо, я доросла людина і маю право робити зі своїм життям те, що вважаю за потрібне! Якщо ти комусь скажеш про мою травму, я не буду з тобою спілкуватися». У той момент я зрозуміла: моя дитина виросла, і я не маю права йому заперечувати, а тільки допомагати».

У жовтні 2011 року Ігор розпочав службу в Президентському полку. За рік повернувся в Маріуполь. Працював обрубувачем гарячого металу у фасонно-сталеливарному цеху комбінату ім. Ілліча. У 2015 році, коли на підприємстві проходила мобілізація, пішов служити у 23-й загін морської охорони. Був командиром прикордонного катера.

На початку 2021-го перевівся до «Азову». Бо там придбали катер і шукали командира. У підрозділі Ігор посилено тренувався, кожні 2 тижні проходив навчання на полігоні. Говорив: «Ми там навчаємось захищати і виживати!».

«Ігор був дуже гарним старшим братом, і молодший брат завжди мав чудовий приклад. У лютому 2022 року менший також вступив до лав полку, бо там служив Ігор. І хоча до цього він 3 роки був у ЗСУ, сказав, що воювати буде тільки поруч із людиною, якій довіряє повністю, а це його рідний старший брат», – сказала Неля.

З початком повномасштабного вторгнення Ігор боронив Маріуполь. Був водієм відділення вогневої підтримки взводу розвідки спеціального призначення 2-го батальйону оперативного призначення ОЗСП «Азов». Напередодні він написав своєму тренеру: «Ми готові до будь-якого розвитку подій. Чекаємо тільки команду. Це наша реальність. І якщо ми будемо думати по-іншому, то нема чого нам тут робити. Ми живемо у прекрасний час, який би він не був страшний, але це – історія, яку довго пам’ятатиме увесь світ».

«Дуже часто я згадую нашу розмову про те, що мені треба буде робити, коли він загине. На той час та розмова мене тільки розізлила, а після 1 квітня 2022 року я весь час її згадую, чи все я зробила так, як він мені сказав?» – додала Неля.

Ігор захоплювався полюванням, любив проводити час за кермом. Обожнював свого маленького сина і був для нього найкращим батьком.

Захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).

Ігоря поховали на Центральному кладовищі в селі Білогородка Київської області.

У воїна залишилися син, мати і молодший брат.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.