Госпітальєрка Ірина Цибух, позивний Чека, загинула 29 травня 2024 року під час чергової ротації на Харківському напрямку. 1 червня бойовій медикині виповнилося б 26 років.

Ірина народилася у Львові. Вивчала журналістику в Національному університеті «Львівська політехніка». Проходила стажування в газеті «Експрес». Працювала журналісткою в медіа, зокрема в «Газеті по-українськи», журналі «Країна», останні роки була менеджеркою проєктів регіонального мовлення у телекомпанії «Суспільне». Також знімала документальні стрічки. З 2020 року навчалася в Kyiv School of Economics.

Ірина завжди мала активну проукраїнську та громадянську позиції, тож війна для неї почалася задовго до повномасштабного вторгнення. З 2015-го вона займалася волонтерською діяльністю, завжди допомагала всім по максимуму. Їй боліло за кожну втрату. Ті, хто її знав, були впевнені, що Ірина врешті потрапить на війну не як волонтер. Так і сталося у 2022 році. Вона стала парамедикинею у добровольчому підрозділі «Госпітальєри». Від початку вторгнення вона майже весь час була на ротаціях у гарячих точках фронту, врятувала багато життів і активно розповідала про події у своїх соцмережах. Ірина записувала подкасти, давала інтерв’ю, брала участь у різних заходах, щоб допомогти назбирати кошти на потреби армії, розвивати культуру вшанування пам’яті загиблих і тему адаптації ветеранів.

Вона поставила власне життя і мрії на паузу, адже вважала, що спочатку потрібно захистити Україну, а вже потім думати про себе.

«Хочу дітей. Хочу будинок. Хочу садити помідори... але війну закінчити найважливіше… Єдиний вибір про свободу в країні, де йде війна... єдина історія про волю в цьому контексті – це боротьба за цю волю… Я нещодавно зрозуміла, що цей тренд на те, що ми всі скоро умремо, він досить високо вже звучить, і всі готуються рано чи пізно десь загинути. А коли маєш можливість повертатись до цивільного життя, то ти бачиш, що – окей, можливо пожити це теж може бути тенденцією непоганою. Я просто сама для себе це відкрила. І почала думати – ого, можна ще й пожить!» – казала Чека в своїх останніх інтерв’ю.

«У мене скоро ДН і я дуже пишаюсь тим, шо дожила до 26», – таким був останній її твіт.

Після загибелі Ірини у соцмережах величезна кількість людей написали дописи про неї, розповідаючи, якою вона була.

«Ти була кращою від усіх – цілісною в служінні, в словах і принципах. навіть у страху, хоч і дуже впевнено дивилась у смерть, навіть сміялась їй в обличчя. Іро, ти врятувала стількох, ми не врятували тебе. В цьому немає справедливості, немає ні сил, ні слів, ні сліз… Мені нічого не треба було тобі пояснювати, ти все шарила, завжди, ти завжди була своя, чесна, кришталево впевнена в правді та волі. Ти навчила мене далі йти, навіть коли втрачаєш, ти навчила не розмінюватись на чоловіків «до яких треба зменшуватись», ти мала силу і серце – більше за сотні інших, які мені довелось зустріти…» – написала Юлія Кочетова.

«В свої 25 вона мислила і говорила краще, аніж деякі відомі люди в значно старшому віці. І не лише говорила, але й діяла, рятувала життя. Стільки енергії, впевненості, віри. Можна було лиш захоплюватись і ніколи, ніколи не думати, що війна і її забере, таку світлу, таку справедливу душу. Я чомусь була певна, що вона пізніше піде реформувати систему, змінювати її, можливо, очолить міністерство чи відомство. Така енергетика, такий потенціал…» – написала Надія Бабинська-Вірна.

В Ірини залишилися люблячі рідні, безліч друзів, побратимів і посестер, для яких ця втрата стала несподіваною і принесла невимовний біль.