Івану Нижнику було 87 років. Він жив у селі Халявин поблизу Чернігова. Наприкінці лютого 2022-го воно потрапило в російську окупацію. Поряд ішли бойові дії, в селі зникло світло, теплопостачання.

Від холоду чоловік занедужав, мав запалення легень. Доступу до медицини в умовах окупації не було. А вдома був запас ліків для серця, регулювання тиску, проте антибіотиків не знайшлося. Від нестачі медикаментів чоловік помер 25 березня 2022 року.

Іван народився в селі Бутівка Чернігівської області. Під час Другої світової війни разом із батьками жив на Далекому Сході. Потім родина переїхала до Львова.

Після школи Іван навчався на кінооператора, та освіту не завершив. Одружився, у пари народилося двоє доньок. Невдовзі подружжя розлучилося. Старша донька залишилася з матір’ю, а молодша з батьком переїхала до Чернігова. Зростала в дідуся і бабусі.

Іван працював на Чернігівському радіозаводі, через деякий час одружився вдруге. Був електриком у Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні в селі Халявин. Його друга дружина працювала медикинею. У Халявині родина отримала житло.

«Тато все життя багато працював. Він так і не став кінооператором, але дуже захоплювався фотографією, відеозйомкою, мав чимало камер. Він і мене навчив фотографувати. Тато мав золоті руки, будь-що міг відремонтувати. Був дуже порядний, жартівливий. Його друга дружина сильно його кохала. Дбала про нього все життя, бо тато свого часу мав чимало проблем зі здоров’ям… Але його здолала пневмонія, яка розвинулася через нелюдські умови життя в окупації. Ані ліків, ані медиків, ані доступу до лікарні не було», – сказала донька Ірина.

Спершу Івана Нижника поховали за парканом неврологічної лікарні, яка неподалік його дому. Перепоховали після звільнення області 21 квітня 2022 року на старому цвинтарі в мікрорайоні Коти в Чернігові.

В Івана Нижника залишилися діти й онуки, друга дружина померла в січні 2024 року від онкохвороби.