Старший солдат Костянтин Волянський на псевдо Воля поліг 17 січня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Первомайське в Покровському районі на Донеччині. Ворожий дрон скинув вибухівку, і захисник отримав смертельне уламкове поранення голови. Тепер йому назавжди 28 років.

Костянтин народився в селі Болган Вінницької області. У 2013 році закінчив Вінницький центр професійно-технічної освіти переробної промисловості та опанував професію слюсаря з ремонту автомобілів і електрозварника ручного зварювання. Деякий час працював за кордоном: у Польщі, Чехії, Швеції. Заробляв гроші, щоб забезпечити життя своїй сімʼї в Україні. Дуже любив ремонтувати автомобілі, мотоцикли. Загалом був різносторонньою людиною – за що б не брався, все доводив до ладу. Тому, за словами близьких, хобі і основною професією Костянтина було «жити життя».

У березні 2022 року чоловік долучився до Сил Оборони та вирушив на фронт. Служив у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Був радіотелеграфістом відділення взводу зв’язку 9-го батальйону «Скіфи».

«Коли почалася війна і я збиралася повертатися до України з-за кордону, подзвонив Костя, а на фоні – районний військкомат. Він сказав: “Я іду за свою сімʼю і за твою. Ти маєш далі сидіти в Данії, бо мені потрібна буде твоя допомога та підтримка”. Я послухала його і за першої ж нагоди допомагала емоційно, морально, зборами. Костя – один із тих, хто з перших днів поле за полем, посадку за посадкою пробивав шлях до звільнення Херсона. Це досягнення, яким він пишався.

Але найбільше його досягнення сталося 6 лютого 2023 року, коли він став батьком Софійки, моєї похресниці. Коли давала присягу перед Богом, не думала, що так буквально буду її оберегом і провідницею в житті. Костянтин – світлий, щирий, безмежно добрий і відкритий.

Ці якості він використовував як у цивільному житті, так і у військовому. Завжди захищав слабших, жалів новобранців та не залишав нікого в складних ситуаціях. Неодноразово рятував хлопців на полі бою. Тримав розум холодним, був виважений, але при цьому рішучий. Не боявся ні ворогів, ні командування. Мабуть, тому командування його поважало та брало до уваги зауваження чи пропозиції. Я мала можливість спілкуватися з його побратимами, а батьки з командиром: усі говорили, що Костянтин – це Людина, яка варта життя, варта памʼяті та поваги, адже він був неймовірно відданий справі. Вони розповіли багато історій, про які ми і не здогадувалися. Для них було за честь служити з Костянтином пліч-о-пліч», – розповіла Ольга Шаповал, близька подруга захисника.

Посмертно військового нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Костянтина в рідному селі.

2 липня 2024 року, у день народження захисника, на фасаді його рідної школи в селі Болган встановили меморіальну дошку.

У нього залишилися дружина Наталя і донька Софія, а також батьки Майя та Олександр.