Розвідник Костянтин Золотухін, позивний Золотой, загинув 7 березня 2022 року під час оборони Харківщини від окупантів. Того дня його групі поставили завдання знищити ворожі танки, які обстрілювали місто Ізюм. Під час перевірки озброєння виявилось, що акумулятор до NLAW не працює. Костянтин пішов за новим. Коли перебігав зупинки автовокзалу, потрапив під ворожий обстріл з системи «Град». Загинув на місці. Через чотири дні йому бійцю мало виповнитися 29 років.

Костянтин народився в селі Гаївка Кіровоградської області. Навчався там у школі. Потім здобув фах газоелектрозварювальника у Піщанобрідському аграрному професійному ліцеї. Подобалися автомобілі та швидка їзда. Захоплювався військовою справою. Любив котів і собак. На передовій піклувався про них і лікував. Не терпів несправедливості.

Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік захищав Україну у лавах 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ї бригади ДШВ ЗСУ. Обіймав посаду розвідника-далекомірника у розвідвзводі.

«Костянтин був професіоналом. Простий, сміливий, ризиковий, безстрашний, ініціативний. 6 березня 2022 року північніше Ізюма, поряд з населеним пунктом Глинське, він виявив розвідувальний дозор противника. Проявивши ініціативу, він відкрив вогонь із гранатомета NLAW по ворожій бронетехніці, паралельно ведучи вогонь по противнику, що спішив у Глинське. Він успішно знищив бронетехніку і завдав втрат противнику. Через годину було виявлено другий розвідувальний дозор окупантів. Не вагаючись, Костянтин підготував позицію та відкрив вогонь з підствольного гранатомета. Сміливими та вмілими діями вдалось нанести втрат противнику, що вів розвідку. Костянтин завжди йшов попереду, не боючись за себе», – розповів командир загиблого Роман.
«Для батьків був помічником. Дуже любив тварин. Мав гарне почуття гумору, був оптимістом. Його життєвий шлях був наповнений тільки добрими справами», – зазначили у Тишківській громаді.

Посмертно старший солдат Золотухін нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали воїна у рідному селі.

У Костянтина залишилися батьки, двоє братів і сестра.