Сержант Максим Рибецький, позивний Риба, загинув 14 грудня 2023 року біля села Терни на Донеччині. Отримав смертельну вибухову травму голови під час виконання бойового завдання. Воїну було 24 роки.

Максим Олегович народився в місті Ніжин Чернігівської області. У 2014 році закінчив місцеву гімназію №3. У школі був улюбленцем багатьох, бо дуже гарно навчався, займався дзюдо, шахами та футболом. У 2014-2016 роках навчався в Ніжинському ліцеї при Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, де також запам’ятався всім своєю товариськістю, харизматичністю, артистичністю, креативністю, спортивними досягненнями. Максим умів бути душею компанії: де він – там заряд енергії. Знання давались йому легко. Після ліцею вступив до Київського національного університету технологій та дизайну, але згодом прийняв рішення побачити світ і поїхав за кордон. Та швидко зрозумів, що має повернутися в Україну й стати на її захист. Вибір був не спонтанним, а усвідомленим.

У 2019 році хлопець підписав контракт із Збройними Силами України. Служив у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Брав участь в ООС. Згодом вирішив таки здобути вищу освіту та вступив на заочне відділення до Державного університету «Житомирська політехніка», де навчався на спеціальності «Екологія». Проте встиг провчитися лише 2 курси до загибелі.

На початку 2022 року Максим поїхав у відрядження до Ніжина, щоб набирати рекрутів на військову службу, тому повномасштабне вторгнення окупантів застало його в рідному місті, де з підрозділом ССО він і вів активні протидиверсійні дії на Чернігівщині. Але як тільки з’явилася можливість, він одразу поїхав до побратимів на передову. У вересні 2022 року під час контрнаступу на Харківщині брав участь у звільненні населених пунктів: Кам'янка, Студенок, Середнє, Ольгівка, Греківка. З грудня 2022 року до середини літа 2023-го разом з бригадою виконували бойові завдання в районі Серебрянського лісу.

У квітні 2023-го його призначили на посаду командира мінометного взводу роти вогневої підтримки. 3 червня Максим отримав осколкове поранення. Та вже через 3 дні просив повернути на вогневі позиції, бо не міг бездіяти. У червні 2023 року бригаду в оперативному порядку перекинули на Куп'янський напрямок.

За час служби десантник неодноразово отримував нагороди, зокрема був відзначений: медаллю «За військову службу в Україні», медаллю «За особливу службу III ступеня», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест», відзнакою «Хрест пошани», відзнакою командира оперативно-тактичного угруповання «Лиман».

«Війна відібрала в України Героя, а в рідних – найкращу у світі людину. Відлетіла світла душа у засвіти, а цифра 24 буде назавжди закарбована на гранітному камені. І тепер не він буде дарувати мені квіти, а я обдаровуватиму його все своє життя»! – написала дружина загиблого Яна.

Поховали Героя 19 грудня 2023 року на Мигалівському кладовищі в місті Ніжині.

У Максима залишилися батьки, брат і дружина.