Лейтенант Максим Старосільський на псевдо Старічок загинув 30 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Спірне Донецької області. Воїн отримав смертельні поранення внаслідок скиду бомб з дронів. Захиснику був 21 рік.

Народився Максим на Харківщині у місті Вовчанськ. Навчався в гімназії №1. Займався футболом, карате, легкою та важкою атлетикою. Потім перейшов у ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою «Патріот» в селищі Есхар, там досягав високих спортивних результатів, був багаторазовим призером обласних змагань у військово-спортивних багатоборствах. Згодом вступив до Національної академії Національної гвардії України (командно-штабний факультет, військове управління). Присягнув на вірність Україні 25 вересня 2020 року. Мав багато планів і мрій. Хотів створити сім’ю, але не встиг втілити це в життя.

У повномасштабній війні захищав Україну на посаді командира 2-го взводу оперативного призначення 12-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-ої бригади оперативного призначення «Рубіж» 4-го батальйону оперативного призначення «Сила Свободи» Національної гвардії України.

«Максим з дитинства знав, що його життя буде пов’язане із захистом рідної землі. Коли він вступив до академії Національної гвардії України, друзі та побратими відразу помітили його спокійний характер, а ще — мудрість, не по роках. Як тільки бійці познайомилися з його прізвищем, почали називати його Старічок. Позивний швидко прижився, бо ідеально підходив йому як командиру. На фронті цей позивний набув для нього особливого значення. Старічок став символом довіри та підтримки: навіть у найскладніших ситуаціях Максим завжди знаходив мудрі рішення, заспокоював побратимів і підтримував їх своїм незламним духом», – сказала його наречена Юлія.
.
«Максим навчив любити, допомагати іншим, він був наполегливим, я йому завжди говорила, що це найкраща його риса. Вони в нього були всі найкращі, найрідніші. Максим завжди відгукувався на будь-яку потребу і першим ішов на допомогу. Був найкращим чоловіком, сином, внуком, племінником, братом, товаришем. Про нього можна говорити стільки теплих і добрих слів, що людям за все життя стільки не скажуть. Ми пишаємося його мужністю та силою духу. Не кожен зміг би, дивлячись смерті в очі, стояти з побратимами пліч-о-пліч, не боячись за своє життя, рятувати інших та мужньо боротися за свободу своєї країни. З перших днів війни Максим брав участь у бойових діях під Харковом. Його головна фраза була «Заберемо, повернемо, помстимося кожному». Під час наступу ворога на позиції українських військ Максим проявив надзвичайну мужність і самовідданість. Коли його побратим зазнав поранення, Максим, незважаючи на загрозу власному життю, знищив ворога і врятував товариша. Зі слів побратимів Максим був дуже добрий, відважний, сміливий та завжди допомагав своїм товаришам», – додала Юлія.

Поховали захисника у місті Харків на кладовищі №18.

У Максима залишилися батьки, молодший брат і наречена.