33-річний сержант Максим Терентьєв загинув 30 червня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Авдіївка Донецької області. Захисник отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

Максим народився в Запоріжжі. З дитинства жив у селі Матвіївка Запорізької області. Навчався у місцевому загальноосвітньому навчально-виховному комплексі «Всесвіт». Згодом здобув фах прокатника гарячого металу в Запорізькому професійному металургійному ліцеї №8. Працював в обжимному цеху заводу «Запоріжсталь» спочатку за спеціальністю, а потім – оператором пульта управління. Був шанованим працівником, любив свою роботу попри те, що вона була важкою. Однак мав мрію – стати військовим. Цікавився історією, військовою літературою та любив дивитися фільми. Вів активний спосіб життя, любив екстрим, тричі стрибав з парашутом та на банджо, керував спортивним мотоциклом Suzuki, захоплювався мотоциклами та добре розбирався в автомобілях.

З перших днів повномасштабної війни Максим приєднався до лав 503-го окремого батальйону морської піхоти Військово-морських сил ЗСУ та боронив Донеччину. Служив в артилерійському відділенні. Побратими звали його Макс.

«Справжній десантник, сильний, стійкий, вольовий, відважний. Завжди виконував чітко всі завдання, не боявся», – сказав командир підрозділу.

«Зайчик, у мене все норм!», – так писав мені Максим перебуваючи на фронті. Він ніколи не скаржився, ні на що, я була впевнена, що він міг би витримати все! Навіть коли було дуже важко, він одного разу сказав: «Мені болить душа за Україну». Як же я любила його міцні обійми, сильні руки та засинати на його лівому плечі, біля серця, воно було таким гарячим, сповненим любові, надії, ніжності, оптимізму. Він був для мене опорою, надійний, вірний, чесний. Уві сні сказав мені: «Я так люблю, коли ти усміхаєшся». Отже, я буду усміхатися – обіцяю, коханий! Любов до тебе вічна!» – пише дружина Вікторія.

«Мій любий сину, моя опора, моя надія. Він же був таким сильним, мужнім! Завжди вирішував всі питання. З маленьких літ він завжди брався допомагати, вчився, ніколи не боявся ніякої роботи. Здається, він вмів усе! Був сміливим хлопцем, вправно керував машиною. Любив спілкування. Любив життя. Сміливо пішов захищати свою країну! Ми дуже сумуємо за нашим синочком, але і пишаємося… Наш Мася… так ми звали його вдома…» – розповідає мама Галина Василівна.

«13 років Макс був поруч із нами, був найкращим другом, частиною нашої родини та хрещеним батьком наших обох дітей. Кажуть, час лікує? Ні. Біль цієї втрати невиліковна. Ми пишаємось, що були друзями Героя, який заплатив своїм життям за країну і стояв на захисті кожного з нас. Герої не вмирають, ти житимеш вічно в наших серцях, твої похресники знатимуть, який ти був, обіцяємо», – зазначили друзі та куми Віктор і Аліна.

Посмертно сержант Терентьєв нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Максима на Матвіївському кладовищі у Запоріжжі.

У Героя залишилися дружина, батьки та бабуся.