Молодший лейтенант Максим Винник загинув 25 червня 2024 року під час заходу на позицію поблизу села Григорівка Донецької області. Захисникові назавжди 24 роки.

Максим родом із міста Кобеляки на Полтавщині. З дитинства був слухняним хлопцем. Гарно вчився. З підліткового віку й до кінця життя найбільшим його захопленням був street workout.

«Коли Максим закінчив восьмий клас, влітку він самостійно заробив гроші й поставив у дворі турніки і бруси. Щоб могли займатися й інші діти. Він тренувався багато, з натхненням, міг виконувати різноманітні складні трюки. Він не пив, не палив, вів здоровий спосіб життя. Його підтримувало багато друзів, та й молодшого брата і його друзів він також на цей спорт підсадив. Від був прикладом і натхненням для багатьох», – розповідає мама Тетяна Іванівна.

Ще зі школи Максим підробляв у різних місцях. Першою ж офіційною роботою стала «Нова пошта» у Полтаві, коли він поїхав туди вчитися. В Полтавський політехнічний університет він вступив сам – на бюджет за спеціальністю «Будівництво й цивільна інженерія». Закінчив магістратуру. Диплом отримав у січні 2024 року.

Навчаючись в університеті, Максим свідомо пішов на військову кафедру. Мати відмовляла, та він сказав: «Я що буду дітям розповідати? Як я з тобою в підвалі сидів?». І пройшов її з відзнакою. Невдовзі отримав повістку. З кінця лютого продовжив військове навчання в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Звідти наприкінці травня він вийшов відмінником у званні молодшого лейтенанта.

Максим захищав Україну в лавах 81-ої окремої аеромобільної бригади. Був командиром взводу військової розвідки.

«Син хотів нам організувати гідну старість, щоб ми з батьком ще хоч щось побачили. Своє життя вивести на достойний рівень, щоб були постійні заробітки, певний рівень добробуту – аби мати можливість відповідально створити власну родину. Зробити цікаву кар’єру. Такі у нього були плани, прості й життєві. Він мене навчив бути щасливою. Він таким народився, емоційно обдарованим. Він нам казав: «Якщо є проблема і ми можемо її вирішити, значить вирішуємо. Якщо не можемо, значить приймаємо і живемо з цим. Я не знаю, як мені прийняти, що його немає, і заново навчитися посміхатися», – каже мама захисника.

Поховали Максима у рідному місті.

У нього залишились батьки, брат і сестра.