41-річний військовослужбовець Михайло Казанцев загинув 6 серпня 2022 року під час штурму ворожих позицій в районі села Долина Донецької області. Українські захисники потрапили у ворожу засідку під час бойового завдання. Щоб зменшити втрати, Михайло із ще одним побратимом залишився на позиції, прикриваючи відхід своїх.

Михайло народився у РФ, та з дитинства проживав у місті Орджонікідзе (нині – Покров) Дніпропетровської області. Після школи вивчився на водія та отримав категорію «C». Закінчив професійне училище, де здобув фах токаря 3-го розряду. За своє життя змінив не одну роботу. Останні 8 років жив у місті Ірпінь під Києвом. Працював керівником відділу числового програмного керування у Бородянці.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік займався волонтерством. А 28 березня приєднався до добровольчого батальйону в Києві, займався зачистками територій від снарядів. З 13 квітня перебував на Донеччині. Пізніше став бійцем 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Замість позивного його всі називали Мішаня.

«Для нашої сім’ї Міша був не тільки чоловіком та батьком. Він був для нас справжнім прикладом відповідальності, мужності, справедливості, рішучості. Життя підкидувало різні випробування, але він незламно їх проходив. На запитання "Чому саме туди пішов, де йдуть запеклі бої?" його відповідь була така: "В мене варіантів не було. Я хочу, щоб ти з дітьми повернулась в Україну, а не туди, де буде все під владою росії". Хоча сам народився у далекій глибинці цієї проклятої росії. Але Господь розпорядився інакше, значить, наш Мішка свою місію тут виконав. "Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх", слова з Біблії. Саме так загинув наш Герой, який назавжди в наших серцях і пам’яті», – розповіла дружина Оксана.

«Міша Казанцев. Один із Героїв, який захищає нас тепер з Небес. Ти ніколи не здавався. Не пасував перед труднощами. Не ховався за спинами. І твоя загибель – це ще один приклад великої Душі. Ти загинув, щоб зберегти життя побратимів. Ми не знаємо, якими були твоі останні хвилини. Сподіваємось, що смерть була миттєвою та безболісною. І впевнені, що до Бога ти прийшов як і завжди з посішкою на вустах. Народившись в рабській россіі, ти поклав своє життя за те, щоб твоі діти жили в вільній Україні. Дякуємо тобі, наш Герой! Наш Мішаня!» – згадує знайома загиблого Ольга Гуріна.

«Мішаня! Брате, друже! Я знав, що до тебе за допомогою можна було звернутись завжди і ти не відмовив би. Дякую Богу за тебе!» – зазначив друг Олексій.

«Мішка був мужчиною діла: сказав – зробив. Завжди на позитиві. Він міг виконати будь-яке завдання, відповідальний, цілеспрямований, самостійний. Швидко вчився, якщо чогось захотів – завжди міг реалізувати. Він мудрий, розсудливий, простий, справжній... Він найкращий. З ним спокійно, надійно, безпечно. Такої любові, яку мав він, не мав ніхто. Завжди прийде на допомогу, підтримає. Він був лідером, він був прикладом для всіх. Я люблю тебе безкінечно, мій ведмедик», – сказала подруга Сніжана.

«У житті нам трапляються люди, які потім йдуть. Є такі, кого не шкода втратити, а є такі, як Мішанька – друг, товариш, якого й досі уявляю частинкою свого життя. Мій старший брат», – написав друг Семен.

«Ми пишаємося тим, що знали тебе. Ти був чудовою людиною», – написала подруга і колега Ірина.

«Я був першим, хто вчив тебе виживати в умовах війни! Я був першим, хто вчив тебе відрізняти звук пострілу «Граду» і звук пострілу міномета! Але у Всевишнього, мабуть, свої плани на рахунок тебе! Братику, ти залишишся назавжди в моєму серці», – написав побратим Скіф.

Поховали Михайла на Алеї Слави у місті Ірпінь.

У захисника залишилися троє дітей.