Матрос Микола Ковальов загинув 3 квітня 2022 року під час оборони Маріуполя на Донеччині внаслідок множинних осколкових поранень. Воїну назавжди 26.

Микола народився у місті Снігурівка Миколаївської області. Закінчив Снігурівський професійний ліцей. Працював у закладі ресторанного господарства «МакДональдз Юкрейн ЛТД». Згодом пішов на військову службу за контрактом.

На момент повномасштабного російського вторгнення чоловік служив у 36-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил ЗСУ. Обіймав посаду номера обслуги розрахунку реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. З перших днів вторгнення чоловік разом із побратимами мужньо боронив Маріуполь.

«Мій чоловік був світлою, доброю та чуйною людиною, обожнював дітей і свою сім'ю. Коли почалася війна, він був на околиці Маріуполя з бойовим розпорядженням захисту. А ми перебували під обстрілами в Миколаєві, звідки потім переїхали до Снігурівки і потрапили в окупацію. Зв'язок з чоловіком був дуже рідким. Щоб його почути, треба було йти в спеціальне місце біля дороги, де можна було поговорити максимум дві хвилини, бо потім зв'язок зникав. В останній розмові він запевняв мене, що в них все добре, вони з хлопцями мужньо захищають та боронять нас, обіцяв, що повернеться живим і з перемогою. Він до останнього боровся. Моя донька від першого шлюбу дуже любила мого чоловіка, називала татом. Перед тим, як лягати спати, вона кожного дня просить показати фотографії та відео з ним. 27.04.22 року мені зателефонували і сказали, що мого чоловіка більше немає. Дізнатись більше я не могла, часу було мало, були сильні обстріли. Я прийняла рішення виїжджати з окупації з дитиною по замінованим полям… Я досі не можу прийти до тями і відпустити його», – розповіла Юлія Ковальова.

Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У Миколи залишилися дружина і донька.