32-річний десантник Микола Петренко на псевдо Колянчик поліг 16 січня 2023 року біля міста Кремінна на Луганщині. На світанку вирушив разом з побратимами на бойове завдання, але їхнє розташування виявили окупанти. Вогонь по позиції корегував ворожий безпілотник. Після прильоту засипало землею побратима, Микола швидко почав його відкопувати. Коли окупанти побачили в бліндажі рух, поцілили вдруге. Цей приліт виявився фатальним. Побратим, якого він кинувся рятувати, вижив, але отримав перелом хребта.

Микола був родом з міста Коростень Житомирської області. Закінчив факультет фізичного виховання і спорту Житомирського державного університету імені Івана Франка. Пройшов строкову військову службу. Потім навчав дітей у Коростенській ДЮСШ, був тренером секції волейболу в НВК №12. Пізніше змінив професію – працював торговим агентом.

У кітні 2022 року чоловік долучився до лав Збройних Сил України. Служив навідником у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Воював на Харківському напрямку, звільняв від російських окупантів Довгеньке, Ізюм, Святогірськ. Далі вирушив на Луганщину.

«Микола був абсолютно мирною людиною: понад усе любив свою сім’ю, будував плани на майбутнє. Проте звичне життя змінилося 24 лютого 2022 року… Вже через півтора місяця після цієї чорної дати отримав повістку з військкомату. Не проігнорував «запрошення на війну», не сховався від війська, хоч і міг це зробити, бо перебував на той час в іншій області. Вже через декілька днів, 7 квітня, він був на навчальному полігоні славетної 95 ОДШБр ЗСУ, 19 квітня – в прифронтовому Слов’янську, а 21 квітня – на передовій», – розповіла його тітка Світлана Петренко.

Посмертно молодший сержант Петренко Микола Васильович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Миколу на Алеї Слави цвинтаря в рідному місті.

У нього залишились батьки, дружина, син, рідні, друзі та побратими.