Солдат Микола Захарчук, позивний Захар, загинув 1 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Сухий Ставок на Херсонщині. Воїну було 50 років.

Микола народився в селі Рокитне Рівненської області. 4-річним разом із родиною переїхав до села Малі Копані на Херсонщині. Навчався у місцевій школі. Пройшов строкову військову службу. У 1996 році закінчив Чернігівську школу міліції. Після випуску пішов працювати дізнавачем у Баришівський райвідділ Київської області. Через два роки перевівся в місто Херсон до відділу УБОЗу. Згодом пішов працювати у райвідділ слідчим. Потім перевівся у МВС. Вийшов на пенсію у званні капітана. Після цього працював юристом: спочатку в банку, а згодом займався власною практикою. Був учасником ГО «Козацьке товариство «Херсонська Січ».

Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік служив у лавах ЗСУ. Воював у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був заступником командира бойової машини, навідником-оператором. Спочатку боронив Луганщину, а згодом – Херсонщину.

«На питання, чому він тут, Микола відповідав: «Бо я з такого роду. Якби мій 80-річний батько був живий, він теж би захищав рідну країну на передовій. Як інакше? Це моя земля, тут я народився, тут живу. Мені є що і кого захищати… Прийде час і онуки питатимуть: що я робив, коли була війна? Мені точно буде що їм розповісти. Складно, страшно, але знаю, заради чого ми повинні закінчити цю війну перемогою України… Війна не повинна зачепити наступні покоління... щоб наші діти та онуки ніколи не відчували її жаху». Він ніколи не був осторонь у складних ситуаціях, намагався допомогти ділом або влучною порадою. Завжди волів боротися за справедливість. Не втрачав оптимізм і почуття гумору. Був взірцем мудрості, незламності та вірності своїй справі. Він мав безліч планів: мріяв побачити онуків, повернутися до звичайного життя у мирній Україні. Але його доля обірвалася під час ворожого артобстрілу, коли він намагався звільнити свою домівку від окупантів…» – розповіла дружина загиблого.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв Матвіївського кладовища у Миколаєві.

Вдома на Миколу чекали дружина, донька, син, брат і три сестри.